Мурасакі Сікібу - Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу

поруч, і, глянувши на них, міністр заплакав.

«Кого здивує,

Що стара сосна

Засохла зовсім,

Якщо і паросток її

Сивим укрився мохом[285]?» —

сказав він.

Сайсьо, стара годувальниця Юґірі, що не забула колишніх кривд, відповіла трохи самовпевненим тоном:

«Я матиму надійний прихисток

У затінку цих двох сосон,

Що виростали поруч,

Сплівши з юних літ

Своє коріння...»

Інші жінки складали пісні схожого змісту, і Юґірі прислухався з цікавістю. А Кумої-но карі ніяковіла й червоніла.

На двадцяті дні десятого місяця були намічені високі відвідини Імператора садиби на Шостій лінії. Оскільки до того часу краса багряного листя досягла свого блиску, то церемонія мала стати чудовим видовищем. Лист із запрошенням було послано до палацу Судзаку, й Імператор на спочинку також погодився прибути. Тому всі з нетерпінням очікували чогось незвичайного. Господар садиби на Шостій лінії готувався до майбутньої урочистості з ретельністю, яка мала б зробити її незабутньою. Імператор зі своїм почтом прибув у садибу на Шостій лінії на варту Змії[286] і під’їхав до павільйону верхової їзди, біля якого вишикувалися воїни з Лівої і Правої імператорської охорони, ведучи за вуздечку коней з Лівої і Правої стаєнь — так само, як на п’ятий день п’ятого місяця під час Змагання лучників. Коли скінчилася варта Вівці[287], Імператор перейшов в Південні покої. Всі місточки та галереї на його шляху були встелені парчею, а відкриті місця завішані шовковими завісами з картинами. На східний ставок спустили кілька човнів, посадивши в них ловців зі служби Імператорських трапез та з дому на Шостій лінії, які відразу відпустили своїх бакланів на ловлю риби. Баклани ловили маленьких карасів. Хоч особливого значення цьому не надавалося, проте все ж хотілося, щоб Імператор міг зупинити на чомусь свій погляд, поки переходив з одного місця на інше. Вкриті багрянцем дерева на пагорбах, прекрасні всюди, були особливо гарні перед Західними покоями, тому в серединній галереї розібрали стіну і відкрили ворота, щоб ніщо не заважало Імператорові милуватися ними. Сидіння-подушки для високих гостей містилися трохи вище від сидіння для господаря, однак Імператор розпорядився, щоб вони були на одному рівні, та все одно він був незадоволений, що етикет накладав суворі обмеження на його вияв поваги до господаря садиби. Рибу, виловлену в ставку, взяв Лівий сьосьо, а пару птахів, яких спіймав у Кітано сокольничий Імператорської канцелярії, — Правий суке. Вони підійшли зі східного боку і, ставши на коліна ліворуч і праворуч від сходів, піднесли свої дари Імператору. Виконуючи розпорядження Імператора, новий Великий міністр, приготувавши рибу, подав її до столу. Вельми вишукане, несхоже на звичайне частування подали принцам і високим вельможам.

Коли всі вже захмеліли, а на землю спустилися сутінки, господар дому викликав музикантів з Музичної палати. Нічого урочистого вони не виконували, звучала тиха, витончена музика, а хлопчики-придворні танцювали. На пам’ять спадало вікопомне Свято багряного листя в палаці Судзаку. Коли заграли старовинний танець «Подякуймо Імператорові за милості»[288], син Великого міністра, хлопчик років десяти, почав майстерно танцювати. Імператор зняв з себе накидку й подарував йому, а Великий міністр, спустившись у сад, пройшовся в подячному танці. Ґендзі, господар садиби, велівши зірвати для міністра хризантему, згадав, як танцювали вони колись танець «Хвилі на озері Цінхай»:

«Коли бачу на огорожі

Хризантеми, як ніколи, яскраві,

Згадую мимоволі,

Як тієї осені давньої,

В танці злітали рукава...»

Великий міністр не забув, що саме танцював тоді разом з Ґендзі, але тепер не міг не відчувати, що, піднявшись досить високо, все ще не досяг однакового з ним рівня.

А коли, немов провіщаючи кінець осені, став накрапати дощ, Великий міністр сказав:

«Квітка хризантеми,

Що схожа

На пурпурову хмару,

Мені здалася зіркою,

Яка засяяла над чистим світом[289]?..

Не тільки восени...»

Різнобарвне, темне й світле, листя, розкидане вечірнім вітром, лягаючи дорогоцінною парчею на землю в саду, робило її схожою на підлогу в галереї, а по цій парчі круж­ляли в танці чарівні хлопчики — нащадки шляхетних столичних родів. На них було зелене і червонувато-сіре верхнє вбрання, з-під якого, як вимагав звичай, визирало брунатне й бузкове нижнє. Їхнє волосся, укладене по-дитячому, прикрашали химерні шапочки. Коли, виконавши кілька коротких танців, вони повернулися під крони дерев з багряним листям, на превеликий жаль гостей, день закінчувався.

Як тільки музиканти вичерпали обов’язкову програму, почався концерт придворної музики. Задля цього господар велів принести потрібні інструменти з книжкового відділення. І саме в розпал концерту перед трьома найвищими особами поклали кото. Колишній імператор Судзаку зворушено вслухався у знайомі звуки «монаха Уда»[290] .

«Хтозна-скільки разів

Мене старого

Осінь дощем кропила,

Але такого багряного листя

Не бачив я ніколи...» —

сумовито промовив він.

А нинішній Імператор відповів:

«Хіба можна вважати

Це листя багряне звичайним,

Якщо за зразками минулого

Сьогодні в саду

Землю вкрила парча?»

Імператор з роками ставав щораз привабливішим і був наче викапаним Ґендзі. Юґірі також перебував тут, і його дивовижна схожість з Імператором впадала всім в очі. Звичайно, Імператор мав благородніший і величніший вигляд; утім, не виключено, що так лише здавалося. І краса Юґірі вражала своєю яскравістю. А з якою неповторною витонченістю грав він на флейті! Серед придворних, які співали біля сходів, незвичайною красою голосу виділявся Кобай. Навряд чи коли-небудь збираються разом такі незвичайні сім’ї, яким з попередніх народжень судилося бути щасливими...

Перша зелень 1

Головні персонажі:

Ґендзі, господар садиби на Шостій лінії, 39—41 рік, син імператора Кіріцубо і наложниці Кіріцубо

Імператор з палацу Судзаку, імператор Судзаку, син імператора Кіріцубо і наложниці Кокіден, старший брат Ґендзі

Принц Весняних покоїв, майбутній імператор Кіндзьо, син імператра Судзаку і наложниці Сьокьоден

Третя принцеса, Сан-но мія, 13(14)—15(16) років, дочка імператора Судзаку і наложниці Фудзіцубо

Юґірі, Цюнаґон, Удайсьо, 18—20 років, син Ґендзі й Аої

Мурасакі, пані Весняних покоїв, 31—33 роки, дружина Ґендзі

Касіваґі, Уемон-но камі, 23—25 (24—26) років, син Великого міністра

Великий міністр, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Обородзукійо, Найсі-но камі, наложниця імператора Судзаку, колишня кохана Ґендзі

Хотару, принц Хьобукьо, син імператора Кіріцубо, молодший брат Ґендзі

Хіґекуро, Садайсьо, чоловік Тамакадзури

Тамакадзура, пані Північних покоїв у садибі Садайсьо, Найсі-но камі, 25—27 років, дочка Великого міністра і Юґао, названа дочка Ґендзі

Принц Сікібукьо, батько Мурасакі

Ньоґо Акасі, ньоґо принца-спадкоємця (майбутня імператриця Акасі), 11—13 років, дочка Ґендзі й пані Акасі

Пані Акасі, 30—32 роки, дочка Нюдо з Акасі, кохана Ґендзі

Імператор, імператор Рейдзей, син Ґендзі (офіційно — син імператора Кіріцубо) і Фудзіцубо

Акіконому, Імператриця-дружина, 30—32 роки, дочка пані Рокудзьо і принца Дзембо, названа дочка Ґендзі, дружина імператора Рейдзея

Ханацірусато, пані Західних покоїв, кохана Ґендзі

Кумої-но карі, пані Північних покоїв у садибі на Третій лінії, дочка Великого міністра, дружина Юґірі

Стара монахиня, мати пані Акасі

Нюдо із Акасі, відлюдник з Акасі, батько пані Акасі

Відразу після недавніх високих відвідин садиби Ґендзі на Шостій лінії імператор Судзаку, що пішов на спочинок, раптово занедужав. Він і досі не вирізнявся міцним здоров’ям, але