Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

Бовдур, треба було її вислухати. Нормально вислухати. Без звинувачень і погроз. Не як я звик вирішувати питання. По-іншому.

Але я не зміг. Все, що стосувалося колишньої, надто гнівило, дратувало, скидало з сідла. Все, що стосувалося її, викликало в мені неконтрольовані емоції, слова. Вартувало тільки Златі з'явитися в радіусі мого зору — все, я вже не міг нічого з собою вдіяти. Перетворювався на закомплексованого підлітка, котрий бажав помститися своїй кривдниці. Мене кидало від мінуса до плюсу, мене бомбило, розривало на дрібні частинки і повертало назад. Деколи те, що я відчував до Злати, лякало навіть мене самого. Чому через три роки вона турбувала мене як раніше, навіть сильніше?

Блд! Блд! І що мені робити далі?

Та й факт, що у мене є син одночасно тішив і лякав до біса.

У мене є син. Від Злати. Від тої, котру я кохав… і, як це не сумно визнавати, кохаю більше за життя.

Мабуть, я зовсім збожеволів.

Пройшло не менше години, перш ніж я зрозумів, що ослабла Злата заснула просто на руках. Міцно притулившись до моїх грудей, вона тихо посопувала закладеним після довгого плачу носом. Пальці колишньої так само міцно тримали мене за футболку, ніби вона боялася, що я поверну її назад в холодну кімнату.

Я ледве й сам стримував позіхання. Перші промені сонця просочилися до кімнати, нагадуючи, що вже ранок. А ще скільки справ сьогодні... Знову розборки із втратою товару, пошук нового щура, розмова зі Златою...

— Дім, — тоненький голосочок повернув мене до реальності.

— Міра? Ти чому не спиш?

В одвірку сестра Злати розгублено переступала з ноги на ногу. Сонна, розкуйовджена. Білявка з таким само кирпатим носиком, як і в колишньої. Раніше я й не помічав, наскільки вони схожі.

— Кгхм… нам потрібно поговорити, — Міра ледь чутно пробелькотіла.

— Як цікаво, — втомлено позіхнув. — І про що ж?

— Діма, — закусивши нижню губу, Міра замовкла. Нервово смикала край піжами і не наважувалася продовжити.

— Я слухаю, — нагадав їй про свою присутність.

Важке зітхання, і фраза, яка вибила все повітря з моїх грудей.

— Злата ні в чому не винна. Це ми з татом все учинили.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно