Роджер Желязни - Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Ти маєш слушність. Вони ведуть до якогось іншого місця.

— Куди?

— Туди, де б це не було, звідки прийшла почвара, яка вбила Джулію.

— Ти можеш їх відчинити?

— Я готовий стояти перед ними стільки, скільки буде треба, — відказав я, — аби їх відчинити.

Я повернувся до попередньої кімнати й роздивився абрис дверей знову.

— Мерліне, — мовила Флора, коли я випустив її руку, щоб виставити свою перед собою, — чи не вважаєш ти, що тепер тобі варто було б зв’язатися з Рендомом, розповісти йому все, що відбувається, і, можливо, хай би Джерард постояв поруч із тобою, коли ти примудришся відчинити ці двері?

— Може, й варто, — я не став сперечатися, — але я не збираюся цього робити.

— Не збираєшся? Чому?

— Бо він може сказати мені, щоб я не відчиняв ці двері.

— І, можливо, це буде слушно.

Опустивши руки, я повернувся до неї.

— Мушу визнати, ти маєш слушність, — сказав. — Я, справді, мушу розповісти все Рендому і, мабуть, занадто довго зволікав із цим. Тому ось що прошу тебе зробити. Повертайся до машини і чекай там на мене. Дай мені годину. Якщо за годину я не повернуся, зв’яжись із Рендомом, розкажи йому все, що я тобі оповів, і про те, що сталося тут, також.

— Навіть не знаю... — протягнула вона. — Якщо ти не повернешся, Рендом розлютиться на мене.

— Скажи йому, що я наполягав, і ти нічого не могла вдіяти. До речі, це так і є, ти ж розумієш.

Вона наморщила носа.

— Не хочеться мені залишати тебе самого, але й тут зоставатись аж ніяк не бажаю. Може, візьмеш про всяк випадок ручну гранату?

Флора почала шукати в торбинці.

— Ні, дякую. А чому ти носиш у торбинці гранату, до речі?

Флора посміхнулася.

— Завжди маю при собі гранати в цій Тіні. Іноді вони можуть стати у пригоді. Але добре, я зачекаю.

Легенько поцілувавши мене в щоку, Флора повернулася, щоби піти.

— І спробуй зв’язатися з Фіоною, — додав, — якщо я не з’явлюся, їй також перекажи всю історію. Можливо, вона матиме якусь свою версію.

Вона кивнула й пішла. Я зачекав, а коли почув, що за нею зачинилися двері, повністю зосередив увагу на яскравому прямокутникові. Контур його здавався однорідним, хіба що деякі сегменти були обведені товстішими, виразнішими лініями, а інші — тоншими. Наблизивши долоню правої руки приблизно на дюйм від стіни, я повільно повів рукою вздовж ліній. Долоню наче поколювало голочками, і я відчував тепло. Як і очікував, ці відчуття посилювалися на яскравіших сегментах. Я сприйняв це за ознаку того, що запечатування діяло в цих місцях трохи слабкіше. Дуже добре. Незабаром з’ясую, чи можна зламати ці двері, й саме у цих місцях атакуватиму.

Я вгвинтив руки ще глибше в Лоґрус, натягуючи його відгалуження, наче рукавички, міцніші за сталь, чутливіші, ніж кінчик язика. Правицю я наблизив до найближчої точки обводу, на рівні мого стегна. Доторкнувшись до цієї яскравішої точки, я відчув пульсацію старого закляття. Тоді став звужувати відгалуження Лоґрусу, доки воно витончилося настільки, що пройшло крізь контур. Пульсація перетворилася на суцільний потік. Лівою рукою я повторив ту саму операцію, тільки трохи вище.

Тепер я відчував ту силу, що запечатала ці двері, а відгалуження з моїми руками всередині перетворилися на надтонкі волокна, що пульсували всередині матриці сили. Я спробував поворушити ними, рухаючись догори, а потім униз. В обох напрямках правій руці вдавалося просунутися трохи далі, ніж лівій, перш ніж зіткнутися з опором. Я викликав додаткові сили з тіла Лоґрусу, вони примарно потекли крізь мене далі, та скерував цю енергію у видовження-рукавички. Коли зробив це, образ Лоґрусу знову змінив свій візерунок. Я продовжив маніпулювати відгалуженнями, і праве з них, із моєю рукою всередині, ковзнуло вниз приблизно на фут, перш ніж його заблокувала пульсація; коли ж я став пересувати це відгалуження вгору, воно майже дісталося найвищої точки. Я повторив те ж саме лівою рукою. Відгалуження дійшло догори, але, коли посунув руку вниз, мені вдалося перемістити його хіба на шість дюймів нижче початкової точки.

Утягнувши повітря, відчув, що починаю вкриватися потом. Накачавши ще енергії в рукавички, я спробував пересунути їх якомога нижче. Тут опір був ще сильнішим, і пульсація пройшлася моїми руками й дісталася мені аж до печінки. Я зробив паузу, трохи перепочив, тоді зачерпнув іще енергії. Лоґрусом знову пробігла судома, а мені вдалося довести обидва відгалуження аж до підлоги. Я опустився на коліна і постояв так трохи, важко дихаючи, а після цього став пересувати руки вздовж нижньої лінії. Без жодного сумніву, хтось хотів, щоб ці двері більше ніколи не відчинились. У заклятті не відчувалось ані краплі артистизму, тільки груба сила.

Коли на середині лінії обидві мої сили зустрілись, я прибрав руки й подивився, що в мене вийшло. Права та ліва вертикальні лінії, а також лінія внизу перетворилися з тонких червоних рисок на широкі вогняні смуги. Відчував, як вони пульсують, попри ту відстань, що нас розділяла.

Я встав і підняв руки. Тепер почав працювати з верхньою лінією, — від кутів пересуваючи руки до її центру. Цього разу йшло легше. Сили з відкритих ділянок, здавалося, додавали й свого тиску, і мої руки просто пливли вздовж верхівки контуру, доки зустрілися посередині. Коли це сталось, я наче почув звук, схожий на неголосне зітхання. Тепер палав увесь контур. І не тільки палав. Мені здавалося, наче вогняний контур рухається по колу.

Я простояв перед дверима кілька хвилин, відновлюючи сили, розслабляючись, налаштовуючись на подальші дії, збираючись із духом. Наразі міг сказати напевне тільки те, що двері приведуть мене до іншої Тіні. Далі могло статися що завгодно. Коли я їх відчиню, щось, підозрював, може вихопитися звідти й атакувати мене. З іншого боку, двері стоять запечатані вже тривалий час. Імовірно, там буде якась інша пастка. А ще ймовірніше — я відчиню двері, й нічого не трапиться. Тоді опинюся перед вибором: або просто зазирнути крізь них, ось із цього місця, де наразі стою, або пройти крізь них. І, напевне, не дуже багато побачу, якщо просто стоятиму й зазиратиму...

Тому я видовжив відгалуження Лоґрусу ще раз, узявся за двері з обох боків і штовхнув. Правий бік контуру подався, вигнувся, тому я припинив натискати на