Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. I частина

але відразу починаю плакати. Дівчата поводяться дуже добре й піклуються одна про одну. Все добре. Звичайно, як тільки може бути добре, коли нам усім так не вистачає вас. Я жодного разу не забула застелити ліжка, завести годинника і провітрити кімнати. Так що не хвилюйся. Поцілуй тата в ту щоку, яку я називаю своєю. І повертайтеся швидше! Ваша Бет чекає вас обох!

Твоя мала Бет».

«Ма шер, мама!

Ми живемо добре, я акуратно готую уроки й не сперечаюся сестрам. Мег мене поправляє, каже, що треба написати «не сперечаюся із сестрами». Не знаю, як вже там треба, але сестер я слухаюсь. Мег дуже піклується про мене. Щовечора дає желе до чаю. Мені це йде на користь. Джо каже: все тому, що мій характер призводить до поліпшення. Лорі не приділяє мені такої вже уваги. Я майже доросла, а він називає мене «курчам». І ображає мене, швидко розмовляючи по-французьки. Так швидко я не розумію! У моєї блакитної сукні рукава протерлися. Мег відпорола їх та пришила нові. Але вони вийшли дуже вузькі й зовсім не гармоніюють до сукні. Мені не сподобалося, але я нічого не сказала. Ось так і терплю негаразди, які звалилися на мене. Все добре, але хай би Ханна як слід накрохмалювала мої фартухи й пекла щось солодке до чаю. Мег каже, що орфографія й розділові знаки у мене нікуди не годяться. Це дуже обідно, але в мене стільки страв, що не можу піклуватися про все це! Шлю гору привітів татові! Цілую!

Твоя любляча дочка Емі Кьортіс Марч».

«Дорога пані Марч!

Пишу кілька рядків, щоб сказати, що живемо ми, як треба. Дівчата просто розумниці й літають навколо, такі спритні. З панни Мег вийде гідна господиня. Вона все переймає, і з великим смаком. Джо як хоче, так всіх обскоче, але зовсім не думає. Тут вона днями ціле корито випрала. Крохмалити стала, перш ніж вичавлювати, а рожеве плаття підсинила, ніби білу білизну. Я трохи на землю не впала, так сміялася. Бет найкраща істота і мені велика помічниця. Вона така надійна й послужлива, всьому намагається підучитися і ходить на ринок, ніби вона старша за свій вік. Вона рахує витрати, і, як я їй в цьому допомагаю, у неї виходить просто здорово. Ми поки у всьому економимо. Каву дівчатам подаю тільки раз на тиждень. За вашим бажанням, готую їм просту й корисну їжу. Емі веде себе добре. Правда, має примхи. Одного разу вона схотіла натягти парадне плаття та їсти солодке. Що ж до пана Лорі, він, як раніше, викидає свої фокуси. Коли він у нас, весь будинок ходуном ходить. Але я і в вус не дую. Дівчаток це веселить, нехай, думаю, попустують, мої бідолахи. Старий весь час щось посилає і просто у мене в печінках сидить зі своєю увагою. Але як у нього це від доброти, годі й лаятися. Ну, мила, у мене вже тісто для хліба підійшло, годі мені писати. Передайте мій вірний уклін панові Марчу. Сподіваюся, він оговтався від цієї пневмонії?

З усією моєю повагою, Ханна Маллет».

«Пані головна медсестра госпіталю № 2!

У нашому таборі все спокійно. Війська в бойовому настрої, інтендантство працює справно, частини охорони під командуванням полковника Тедді пильно охороняють місто. Головнокомандувач, генерал Лоуренс, щодня дає огляд військам, квартирмейстер Маллет підтримує зразковий порядок у таборі, а майор Лайон несе нічні вахти. В ознаменування радісної звістки з Вашингтона було дано залп з двадцяти чотирьох гармат і відбувся парад на площі Генерального штабу.

Головнокомандувач посилає Вам полум’яний привіт.

Полковник Тедді приєднується до привітання».

«Дорога моя мадам Марч!

Із дівчатками все добре. Бет і мій хлопчик щодня дають мені докладний звіт. Ханна гідна всяких похвал, вона прекрасно веде будинок і, як відданий лев, охороняє чарівну Мег. Мене радує, що у Вас стоїть гарна погода. Дуже прошу, користуйтеся послугами пана Брука настільки, наскільки вони Вам потрібні. Якщо ваші витрати виявляться вище очікуваного, будь ласка, скажіть мені. Зараз не можна ні в чому відмовляти панові Марчу, адже він, дякувати Богу, поправляється, і це найважливіше.

Ваш покірний слуга і щирий друг

Джеймс Лоуренс».

Розділ сімнадцятий

Маленька вірянка

Старий будинок сімейства Марч завжди славився як оплот чеснот, а за тиждень відсутності пані Марч їх тут накопичилося стільки, що впору було відкривати торгівлю надлишками. Дівчата поводилися просто, як янголи. Вони з таким завзяттям намагалися перевершити одна одну в царині самопожертви, наче це стало останнім вереском моди.

Невідомо, чим би все скінчилося, коли б вони продовжували крокувати шляхом доброчесності, але через тиждень прийшли перші звістки про поліпшення здоров’я пана Марча. Настрій у всіх помітно покращився, тож дівчатка дозволили собі розслабитися, рятуючись таким чином від фанатичної праведності. Ледве їхні душі зраділи, похвальна поведінка стала поступатися місцем звичайній. Ні, вони не забули девізу, який мати проголосила перед від’їздом. Вони, як і раніше, працювали й сподівалися на краще, але тепер дозволили собі невеликий перепочинок.

Перше випробування випало на долю Джо. Забувши, що її стрижена голова вимагає більшого захисту від холоду, Джо вдягла занадто легкого капелюха й застудилася. Сестри одноголосно вирішили, що вона має сидіти вдома до повного одужання. Власне, тітонька Марч не зносила, коли їй читали гугнявим від нежиті голосом, отже, Джо в неї робити було нічого. І вона з радістю скорилася вироку, щоправда, кілька разів збігавши на горище і в комору, щоб запастися солідною порцією книжок. Затим влаштувалася на дивані лікувати нежить за допомогою крапель і літературних творів.

Емі раптом дійшла висновку, що робота по дому висушує душу художника. Вона відмовилася від господарських турбот і знову присвятила себе «пасочкам».

Мег щодня відвідувала Кінгів, а вдома її чекало шиття. Щоправда, якось непомітно вийшло, що в її руках замість голки опинялась ручка, і вона, в основному, писала величезні листи матері або перечитувала листи від неї. Через це, якщо й займалася шиттям, то зовсім небагато.

Одна Бет не піддавалася загальному настрою, натомість, як і раніше, працювала, не покладаючи рук. Музика була єдиною розвагою, яку вона собі дозволяла. Тепер, коли сестри дещо заспокоїлися й стали іноді забувати про свої обов’язки, Бет звалила їх на себе. Ніхто не питав її, як