Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

вашої святости, даючи раду духовну, щоб не втрачали ви такого дару, але перенесли, не зволікаючи, до себе преподобного і блаженного Саватія, щоб там, де багато потрудився літ, і мощі його чесні покладені були. Здорові будьте в Христі Ісусі на життя вічне і за нас моліться, як боголюбиві, щоб від усіх бід, які на нас находять, звільнив нас Господь молитвами преподобного Саватія». Такий лист прийнявши і прочитавши, ігумен соловецький блаженний Зосима возвеселився духом, він і всі брати, і наче єдиними устами сказали: «Не є це від людей, але від самого Бога». І зразу, приготувавши корабля, поплив Зосима преподобний з багатьма братами на той бік — дув їм на допомогу вітер. І досягнули молитовного храму, який при березі Вига-ріки стояв, відкопали гріб Саватія преподобного — і сповнилося повітря пахощами. Коли ж відкрили раку, бачили угодника Божого цілого, нічим не пошкодженого, і навіть одягу його тління не торкнулося. І дивувалися, прославили Бога і несли в корабель із псалмоспівом. І знову вітер добрий назад віяв, добре пливли і скоро обителі своєї досягли, радіючи і дякуючи Христові за отримання такого скарбу духовного — мощів, кажу, святого Саватія преподобного. Тоді поклали їх у землю за вівтарем біля церкви Пресвятої Богородиці, чесного її Успення, і, гробницю збудувавши, ікони святі поставили. І коли хворі з вірою приходили, отримували зцілення з гробу преподобного Саватія, молитвами його святими. А блаженний Зосима щоночі в гробницю ту приходив, молився і поклонів багато клав аж до утрені. Вищезгаданий купець Йоан, який колись послужив похованню святого Саватія, велику мав до нього любов і віру з братом своїм Теодором, від потоплення морського врятованим. Намалювали образ Саватія преподобного принесли в Соловецький монастир й ігуменові Зосимі віддали, з великим поданням потрібних речей для обителі. Ігумен же, Саватіїв образ чесний з любов'ю прийнявши і поцілувавши, над гробом його поставив і, наче до живого преподобного, до образу його говорив: «О рабе Божий, хоч і закінчив ти тимчасове життя своє тілом, але духом не відступав від нас, скеровуй нас до Христа Бога, наставляючи іти за заповідями Господніми, і носити хрест свій, і йти за Владикою нашим. Ти, преподобний, маючи дерзновення до Христа і до Пречистої його Богоматері, будь молитовником і заступником за нас, недостойних, що живуть у святій обителі цій, якої ж ти начальник. Будь помічником і заступником Богом зібраної дружини цієї, аби, живучи на місці цьому, твоїми молитвами бережені, не ушкоджені від бісів і людей злих перебували, славлячи Пресвяту Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа».

Цвіла обитель Соловецька благодаттю Божою і день за днем примножувалася й прикрашалася добродійними ченцями і винятковими преподобного Зосими подвигами. Розпадався заздрістю ненависник добра диявол, не міг сам нічого зробити, бо прогнав його й осоромив Зосима блаженний та инші добрі подвижники, — намовив злих людей, аби прикрощі робили обителі святій і кривдили начальника її та братів. За намовою диявольською почало приходити на Соловецький острів багато з населення боярського, і слуги вельмож, і поміщики землі карельської, і ловили рибу на озерах, а на монастирську потребу ловити не пускали взагалі — казали, що є спадкоємцями і господарями острова того. Преподобного ж Зосиму і всіх ченців безчесними й дошкульними принижували словами, і багато чинили пакостей, і нахвалялися монастир зруйнувати і ченців звідти вигнати. Тож треба було преподобному Зосимі йти у великий Новгород до архиєпископа Теофіла просити допомоги і захисту. Взявши декого з учнів своїх, пішов і досягнув града, й архиєпископові поклонився, виклав перед ним своє прохання щодо обителі, яку кривдять миряни. Архиєпископ же сказав йому: «Я, отче, з Божою допомогою готовий помагати монастиреві твоєму, але спершу потрібно розповісти це найголовнішим боярам, які утримують град, і за їхньою згодою чинити поміч вам». Преподобний Зосима пішов до бояр з проханням і, обходячи їхні доми, просив милости, щоб не допускали зруйнування монастиря його й освяченого для Бога місця щоб не давали світським людям на утримання. І всі бояри, що утримували град, обіцяли помагати монастиреві його. Прийшов же і до однієї боярині-вдови на ім'я Марта, вона була з великих бояр града того. Хотів просити її про обитель свою, бо її населення і раби часто на острів (Половецький приходили, великі кривди монастиреві чинили. Вона ж, почувши від рабів про прихід його, звеліла святого з безчестям вигнати з дому свого. Божий же раб терпеливо сприйняв те безчесне вигнання, до учнів своїх сказав: «Ось дні ідуть, коли мешканці дому цього не зможуть перейти стопами своїми двору цього і замкнуться двері цього дому, і більше не відчиняться, і буде двір цей порожній». Те мовивши, замовк — і збулося в час свій те, що прорік преподобний. Після цього архиєпископ скликав до себе бояр, сказав їм про пакості, які діються блаженному Зосимі й обителі його від населення. Бояри ж усі спільно погодилися помагати преподобному і подарували цілий острів обителі його, і дали йому лист стверджувальний на володіння островом, до листа ж додали вісім печатей олов'яних: першу — архиєпископову, другу — посадника, третю — тисяцького, тоді п'ять печатей із п'яти кінців града. Обдарували преподобного багатьма потребами: посудом церковним, ризами священичими, золотом же і сріблом на потребу обителі та збіжжям щедро. І на майбутнє монастиреві його у всьому допомагати обіцяли.

Те все чувши, ще ж і про добродійне життя Зосими блаженного від багатьох достовірних мужів довідавшись, що справжній він раб Божий, вищезгадана бояриня Марта розкаялася, що образила преподобного, і послала з проханням, прикликала його до себе на обід. Він же, незлостивий, иншим даючи приклад незлостивости, пішов на обід до неї. І коли увійшов він у дім її, отримала бояриня благословення від святого із синами і доньками своїми, і посадили його посеред бенкету. Коли ж усі їли, і пили, і веселилися, преподобний зі смиренням і покорою сидів і мовчав, трохи їжі куштуючи, за звичаєм своїм. Поглянувши на тих, що за столом, здивувався і похилив голову, нічого не кажучи: бачив-бо дивне видіння. І, знову поглянувши, те саме побачив, і поник долі. І втретє подивився на сидячих — бачив те саме видіння. Бачив-бо, як без голів сиділо шість найголовніших мужів на бенкеті тому, і дивувався раб Божий побаченому, як ті люди сидять і бенкетують, а голів не мають. Розуміючи те, що має бути, покивав головою, і зітхнув, і просльозився, і більше не куштував нічого з пропонованого на обіді, хоч і припрошуваннями його