Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

в склянці води, га? У Чикаго пожежа — а мені тут, у Філадельфії, клопоту повна голова! Оце так!

Ковпервуд вже встав і попрямував до дверей.

— А ви куди?

— Додому. До мене прийдуть кілька людей, з якими потрібно побачитися. Але якщо ви дозволите, я ще сьогодні заїду пізніше.

— Так-так, звичайно, — відповів Батлер. — Я думаю, що до дванадцятої, напевно, вже буду вдома. Ну, бувайте! Утім, ми, ймовірно, ще побачимося. Я розповім вам усе, про що мені вдасться дізнатися.

Він повернувся чогось до себе в кабінет, і Ковпервуд сам спустився сходами. Ейлін, яка стояла біля портьєри, покликала його до себе.

— Я сподіваюся, нічого страшного не сталося, любий? — з тривогою запитала вона, заглядаючи в його очі, сьогодні якісь урочисто-серйозні.

Зараз любовне воркотіння було не на часі, і Ковпервуд це відчував.

— Ні, — майже холодно відповів він, — гадаю, нічого страшного.

— Дивись лише, Френку, не забувай про мене надовго через свої справи! Не забудеш? Правда? Я ж так кохаю тебе!

— Ні-ні, не забуду! — відповів він серйозно і швидко, хоча в тоні відчувалося, що думки його далеко. — Ти ж знаєш! Хіба можу я тебе забути? — він хотів поцілувати її, але його сполохав якийсь шурхіт. — Тсс!

Ковпервуд попрямував до дверей, і Ейлін провела його закоханим, повним співчуття поглядом.

А що, коли з її Френком трапиться якась біда? Хіба мало на світі нещасть? Що їй тоді робити? Ця думка найбільше її мучила. Що вона зробить, як вона може допомогти йому? Він сьогодні виглядав таким блідим, таким стомленим.

24

Щоб правильно висвітлити становище, в якому опинився Ковпервуд, нам доведеться сказати кілька слів про відносини, що існували в той час між республіканською партією в Філадельфії і Джорджем Стінером, Генрі Молленгауером, сенатором Марком Сімпсоном та іншими. Батлер, як ми вже бачили, був пов’язаний з Ковпервудом звичайними діловими інтересами, до того ж ще й був дружньо-прихильний до нього. Стінер був сліпим знаряддям в руках Ковпервуда. Молленгауер і сенатор Сімпсон небезуспішно змагалися з Батлером у впливі на міські справи. Сімпсон представляв у законодавчих зборах штату республіканську партію, яка в разі необхідності могла зажадати від міського самоврядування зміни місцевих виборчих законів, перегляду статутів міських установ, розслідування діяльності політичних організацій і окремих осіб. До послуг Сімпсона була ціла низка впливових газет, акціонерних товариств, банків. Молленгауер — людина солідна і поважна, представляв філадельфійських німців, кілька американських родин і низку великих акціонерних товариств. Всі троє були сильними, спритними людьми і небезпечними супротивниками для тих, хто стикався з ними на політичній арені. Останні двоє неабияк розраховували на популярність Батлера серед ірландців, деяких місцевих партійних лідерів і поважних католиків, які вірили йому так, наче він був їхнім духовним батьком. Батлер, зі свого боку, платив своїм прихильникам заступництвом, увагою, допомогою і незмінною доброзичливістю. В нагороду за це піклування місто (через Молленгауера і Сімпсона) передавало йому великі підряди на брукування вулиць, будівництво мостів і віадуків, прокладання каналізації. Але отримувати ці підряди можна було лише за умови, що справи республіканської партії (чільним діячем якої він був, і яка, так би мовити, годувала його) ведуться законно і благопристойно. З іншого боку, чому він, власне, зобов’язаний дбати про це більше, ніж Молленгауер або Сімпсон? (Адже Стінер не його ставленик.) На службі скарбничий підпорядковувався, передусім, Молленгауеру.

От про що, неабияк стурбований тим, що сталося, думав Батлер, сідаючи з сином в кабріолет.

— У мене щойно був Ковпервуд, — сказав він Оуену, який останнім часом почав добряче розбиратися у фінансових справах, а в питаннях політичних і громадських виявляв навіть більшу прозорливість, ніж батько, хоча й не був настільки сильною особистістю. — Каже, що опинився в дуже скрутному становищі. Он, чуєш? — додав він, коли до них долинули вигуки: «Екстрений випуск! Екстрений випуск!» — Чикаго у вогні. Завтра на біржі почнеться паніка. Наші залізничні акції закладені в різних банках. Треба бути насторожі, а інакше від нас вимагатимуть погашення позик. Завтра ми, перш за все, повинні подбати, щоб цього не сталося. У Ковпервуда є моїх сто тисяч доларів, але він просить не вилучати їх, а окрім того, каже, що у нього вкладені в справу гроші Стінера.

— Стінера? — здивувався Оуен. — Він що, грає на біржі? (До Оуена доходили чутки про Стінера і його прибічників, але він якось не надав їм значення і нічого ще не встиг розповісти батькові.) — І багато у Ковпервуда його грошей?

Батлер відповів не відразу.

— Чимало, — процідив він нарешті. — По правді, навіть дуже багато: близько п’ятисот тисяч. Якщо це стане відомо, галас здійметься неймовірний.

— Ого! — вирвалося у здивованого Оуена. — П’ятсот тисяч доларів! Господи Боже мій! Невже Стінер загарбав півмільйона? Щиро кажучи, я б не повірив, що у нього вистачить кебети на таке діло! П’ятсот тисяч! Ото буде скандал, якщо про це дізнаються!

— Зачекай-но трохи! — відгукнувся Батлер, намагаючись якомога чіткіше уявити собі, як це могло статися. — Ми не знаємо всіх подробиць. Можливо, Стінер спочатку і не збирався брати так багато. Все ще може влаштуватися. Гроші вкладені в різні підприємства. Ковпервуд ще не банкрут. І гроші поки що не пропали. Тепер треба вирішити, що робити для його порятунку. Якщо він каже правду — а досі ще не було випадку, щоб він збрехав, — він може викрутитися, аби акції міських залізниць завтра зранку не полетіли шкереберть. Я зараз побачуся з Молленгауером і Сімпсоном. Вони теж зацікавлені в цих паперах. Ковпервуд просив мене поговорити з ними; може, мені вдасться вплинути на банки, щоб ті підтримали ринок. Він думає, що ми зміцнимо свої активи, якщо завтра на біржі почнемо скуповувати ці акції для підтримки курсу.

Оуен швидко прокручував у голові все, що йому було відомо про Ковпервуда. На його думку, Ковпервуда слід було добряче провчити. Все це його задумка, а не Стінера, в цьому Оуен не сумнівався. Його дивувало лише, що батько сам цього не бачить і не обурюється Ковпервудом.

— От що я тобі скажу, батьку, — помовчавши, сказав