Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

інтересах. Звичайно, містер Стінер не сам додумався до такої комбінації, і я тут цілком заслуговую на осуд, як і інші, але все це само собою випливало зі спільних справ. Як вам відомо, я, за пропозицією Стінера, розповсюджував випуск міської позики. І після цієї операції дехто з його друзів запропонував мені вкласти їхні кошти в кінні залізниці. Відтоді я не переставав вести для них ці справи. Я особисто брав у борг у Стінера великі суми за двох відсотків річних. Скажу більше: спочатку з усіма угоди покривалися саме таким чином, і я зовсім не хочу перекладати свою провину на інших. Відповідальність на мені, і я готовий її нести. Але якщо я зазнаю краху, ім’я Стінера буде заплямоване, і це згубно відіб’ється на всьому міському самоврядуванні. Зрозуміло, я не хочу стати банкрутом (та для цього й немає жодних підстав). Якби не загроза паніки, я міг би сказати, що мої справи ніколи ще не йшли так добре. Але я не в змозі витримати бурю, якщо не отримаю допомоги, і я хочу знати, чи надасте ви мені її. Якщо я викручуся, то даю вам слово вжити всіх заходів для якнайшвидшого повернення грошей в міську скарбницю. Шкода, що містера Стінера зараз немає в місті, інакше я привіз би його до вас, щоб він підтвердив мої слова.

Ковпервуд брехав безсоромно, кажучи про намір привезти з собою Стінера (повертати гроші в міську скарбницю він теж не збирався, хіба що частинами і в зручні йому терміни). Але звучало все це чесно і переконливо.

— Яку суму вклав Стінер у ваше підприємство? — поцікавився Батлер. Він був дешо приголомшений таким не­сподіваним поворотом. Вся ця історія виставляла Ков­первуда і Стінера в дуже невигідному для них світлі.

— Близько п’ятисот тисяч доларів, — відповів Ков­первуд.

Старий випростався в кріслі.

— Невже так багато? — вирвалося у нього.

— Так... приблизно, можливо, трохи менше чи більше, — я точно не знаю.

Старий підрядник зі скорботним і уважним виглядом слухав усе, що викладав йому Ковпервуд, тим часом обдумуючи, як це вплине на інтереси республіканської партії і на його власні домовляння з міським самоврядуванням. Ковпервуд викликав у нього симпатію, але оборудка, про яку він зараз розповідав, виглядала сумнівною і дуже нечистою. Батлер був людиною повільною, тогудомною, але якщо вже він починав думати над якимось питанням, то домислював усе до кінця. У Філадельфійській кінній залізниці у нього був розміщений значний капітал — не менше восьмисот тисяч доларів; у Молленгауера, ймовірно, ще більше. Скільки вклав у цю справу сенатор Сімпсон — він не знав. Але Ковпервуд свого часу говорив йому, що і сенатор був власником великих пакетів таких акцій. Більшість цих паперів у них усіх, як і у Ковпервуда, було закладено в різних банках, а одержані під них гроші вкладені в інші підприємства. Вимога погашення позик не обіцяла їм нічого доброго, та все ж ні в кого з цього тріумвірату справи не були такі кепські. Вони зуміють викрутитися без особливого клопоту (хоча, можливо, і не без збитків, якщо негайно вживуть усіх заходів для самозахисту).

Батлер не надав би справі такого значення, якби Ков­первуд не повідомив йому, що Стінер всадив у це підприємство тисяч сімдесят п’ять чи сто. Це можна було б якось залагодити. Але п’ятсот тисяч!..

— Неабиякі гроші! — сказав Батлер, дивуючись надзвичайній сміливості Стінера, але ще не пов’язуючи її з хитромудрими махінаціями Ковпервуда. — Тут треба гарненько помізкувати. Якщо завтра почнеться паніка, нам не можна втрачати ні хвилини. А чи багато вам буде користі від того, що ми підтримаємо ринок?

— Дуже багато, — відповів Ковпервуд, — хоча, звіс­но, мені доведеться діставати гроші ще й іншим шляхом. До речі, у мене значиться ваш внесок в сто тисяч доларів. Як ви вважаєте — потрібні вони вам найближчими днями?

— Можливо.

— Не виключено, що і мені ці гроші будуть потрібні, так що я не зумію негайно повернути їх вам без серйозного збитку для себе, — зауважив Ковпервуд. — І це лише одна з багатьох ланок всього ланцюга. Якби ви, сенатор Сімпсон і Молленгауер об’єдналися — адже основна маса акцій у ваших руках — і вплинули на містера Дрекселя і містера Кука, вам вдалося б суттєво розрядити атмосферу. Я чудово вийду зі становища, якщо від мене не зажадають погашення заборгованості. Адже якщо на біржі не відбудеться занадто різкого падіння курсів, то ніхто від мене цього не вимагатиме. В іншому випадку всі мої папери будуть знецінені, і я не втримаюсь.

Старий Батлер підвівся з-за столу.

— Діло серйозне, — сказав він. — Не треба було вам зв’язуватися зі Стінером. Все це, як не крути, виглядає досить непривабливо. Кепсько, дуже погана історія, — суворо додав він. — Проте я зроблю все можливе. Багато чого не обіцяю, але я до вас завжди добре ставився і не хочу залишати вас у біді — хіба що у мене не буде іншого виходу. Неприємно, дуже неприємно! І пам’ятайте ще: не я один вирішую справи в нашому місті!

При цих словах Батлер подумав, що Ковпервуд, власне кажучи, вчинив цілком порядно, своєчасно попередивши його про загрозу власним його інтересам і виборам до муніципалітету (хоча, з іншого боку, він тим самим рятував і свою шкуру). Так чи інакше, але Батлер вирішив зробити для нього все можливе.

— Чи не можна якось влаштувати, щоб ця історія зі Стінером і міською скарбницею не набула розголосу хоча би день-другий, поки я не встигну краще розібратися у всьому, що відбувається? — обережно запитав Ковпервуд.

— Не обіцяю, — відповів Батлер, — хоча й зроблю все, що від мене залежить. Але ви можете бути спокійні: історія ця не пошириться далі, ніж буде необхідно для вашого ж блага.

Зараз він уже роздумував над тим, як їм виплутатися з наслідків скоєного Стінером злочину, якщо Ковпервуд все ж збанкрутує.

— Оуене! — гукнув він, відкривши двері і перехиляючись через поручні сходів.

— Що, батьку?

— Накажи Денові закладати кабріолет і чекати біля під’їзду. А сам одягайся, поїдеш зі мною.

— Добре, батьку.

Батлер повернувся в кімнату.

— Та-ак! Це ще та буря