Дмитро Федорович Кузьменко - Аеніль

Лише коли двері зачинилися, Аеніль перестала злякано горнутися до Ірене і трохи заспокоїлася. Шум по той бік кімнати повністю зник.

— Я вже думала, що ми не доберемось, — промовила Ірене нетвердим голосом. — Тепер там ніде не пройти, все повністю вийшло з-під контролю.

Майстер Евагор промовчав.

— Це чи не вперше за весь час я пожалкувала, що не маю ніякої можливості захиститися навіть від падаючих зі стелі камінців, — жінка стала обтрушуватися. І вона, і дівчинка були вкриті пилом, мантії подекуди були розірвані, на чолі Ірене виднівся великий синець.

— Ти ж нещодавно сама казала, що відсутність здатності до чар є найбільшим захистом, — промовив нарешті майстер.

— Так… Для мене. Але не для неї, — тихо додала вона, поглядаючи на Аеніль, яка підійшла і сіла в крісло біля каміна, все ще тремтячи.

— Ти ж сама сказала, що сьогодні буде безпечніше її провести.

— Ну… В порівнянні з тим, що відбувалося вчора… — Ірене зіщулилася. — Як же тут холодно…

— Зараз всюди холодно.

Ірене не знайшла, що сказати, лише безпомічно глянула на вогонь у каміні.

— Може в Академії і є десь тепліші місця, але безпечніші — навряд, — додав майстер Евагор.

Жінка кивнула і підійшла до каміна. Майстер дістав з гардеробу хутряні плащі і простягнув їх Ірене та Аеніль. Жінка турботливо допомогла вдягтися дівчинці, а потім одяглася сама. Майстер підійшов і затягнув завісу перед ліжком, яку відкрив перед приходом гостей. Ірене пильно подивилася на це, але нічого не сказала.

Було ще дуже рано, і Аеніль невдовзі заснула перед каміном. Ірене підійшла і сіла в крісло поряд з Евагором. Він задумливо дивився на закриті завісами ліжка.

— А хто друга? — спитала Ірене. — Гелео? «Вуста блакитні…».

— Ні. Друга Адатах. Це було відомо майстру Стесагору з самого початку.

— А я думала…

— Все спіткнулося на Нітетіс. Орден знав, куди ударити… шансів на її одужання майже немає.

— Може, це не вона? Вона ж грає на фортепіано, а не на скрипці…

— Ні. На скрипці вона теж грає.

Ірене підійшла до середнього з трьох ліжок, що було без шторки. Вона відгорнула теплу ковдру і схилилася над Нітетіс, що там лежала.

— Немає сенсу навіть пробувати привести її до тями. У надто тяжкому вона стані, — сказала жінка.

Майстер Евагор задумливо подивився на музичні інструменти, складені у центрі кімнати. Ірене знову сіла біля нього.

Чоловік мовчав, і жінка сказала:

— То що ми маємо з Містеріями? Я щось не дуже розумію, як воно все має складатися…

— До кожної Містерії існує три ключі. Слова, музичний інструмент і людина. Я так розумію, що людина повинна зіграти на музичному інструменті ту пісню, початкові слова якої є ключем…

Ірене нетерпляче перебила майстра:

— Це я знаю. До того ж не тільки зіграти, а й заспівати. І ключів лише два. Людина — це не ключ, це виконавець. Ключі залишаються незмінними, а виконавець у різний час різний, бо люди ж не вічні. Проте я не розумію, хто з них трьох, — вона глянула на ліжка, — що і на чому гратиме?

— Це вже складніше. У нас зберігався один ключ до Містерії — це скрипка. Також у нас був виконавець Містерії — Оріона. Пам’ятаю, як Стесагор не раз на це натякав. Колись у давнину ми мали й слова до цієї Містерії, але вони згодом були втрачені. Після нападу на Оріону виконавець мав змінитись, майстер знову натякнув мені — на Нітетіс. Ми доручили їй знайти слова до її Містерії, і їй це вдалось. Її подруга, — майстер кинув погляд на Аеніль, що тихо дрімала перед вогнем каміну, — подарувала їй чарівну книжку, де містилися потрібні слова. «І вдень, і ввечері не будеш ти в безпеці…». Ці слова, на жаль, справдилися для обох виконавців Містерії. Таким чином, ми маємо усі складові однієї Містерії, щоправда виконавець не в змозі її виконати.

— Отже, може бути інший виконавець?

— Не думаю. Нітетіс видужає. А от що буде з Оріоною — невідомо.

— А якщо видужають обоє, то хто буде виконавцем? — не вгавала Ірене.

— Гадаю, що Оріона, — тихо промовив майстер. — От чому навіть щодо цієї Містерії ми не можемо бути впевнені. Можливо, виконавцем все ще залишається Оріона…

— А це не можна перевірити?

— Тільки пробним шляхом. Якщо вдасться зіграти Містерію — отже, все правильно. Якщо не вдасться, то ні.

— А як щодо інших Містерій?

— Другу Містерію зберігав Дім Ніах, а точніше, Дім Тіамах, який нині увійшов до нашого академічного Дому. Оскільки це світлі чари, і вампірам вони ні до чого, то мені вдалось їх отримати від Хранительки Містерії — Маріах ніа Тіамах. Виконавець другої Містерії — Адатах ніа Тімах. Слова — «Бенкет у час скорботний…». Інструмент — флейта.

— Тоді третя Містерія — це Аеніль, фортепіано і слова «Уста блакитні та зелені очі»?

— На жаль, все не так просто. Слова не підходять. А повинні. Навіть якщо припустити, що «вуста блакитні» — це у переносному значенні, то очі в Аеніль все одно карі. Ці слова, безперечно, ключ до Містерії. Інакше майстер Стесагор не залишив би їх нам. Але це не були слова до нашої Містерії, бо ні Оріона, ні Нітетіс ніякого відношення до них теж не мають. Слова підходять для Адатах. Я так і думав, бо майстер говорив мені, щоб я звернув увагу на Аду вже давно. Але Маріах на бенкеті, безсумнівно, сказала мені ключ, який теж підходить.

— Значить, виконавець не Аеніль? — розчаровано сказала Ірене.

— Або… Містерій не три, а більше. І ці слова з якоїсь іншої. А до третьої ще необхідно знайти ключа…

— Мені в таке не віриться. Можливо, ми просто неправильно визначили слова до попередніх? Можливо, Хранителі зберігали слова не до