Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Хвороба Кітахари 📚 - Українською

Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Хвороба Кітахари" автора Крістоф Рансмайр. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 60 61 62 ... 106
Перейти на сторінку:
class="book">Берінг не зумів закрити матері ні очі, ні стулити рота, коли близько полудня поклав її до труни, в ящик, збитий з соснових дощок, які він торік, у майже забутому житті, думав пустити на ремонт курника.

Поки він пиляв і стукав молотком, батько, як зазвичай, сидів на табуретці біля кухонного вікна, дивлячись в одну точку, на моорські дахи, і не відповів на питання про лопату. Збирачі металобрухту все геть-чисто вигребли — у кузні не знайшлося навіть чим вирити могилу.

Опівдні Берінг повернувся на віллу «Флора» взяти з сарайчика кайло і лопату; Собачий Король сидів у великому салоні біля розжареної до червоного печі — розглядав крізь лупу уламок бурштину. Він і голови не підвів, тільки ствердно кивнув, коли Берінг, зайшовши з кайлом і лопатою до салону, попросив до завтра відгул і — вдруге за цей день — «Ворону». Амбрас так поринув у вивчення нового експоната своєї колекції, що ніби пропустив повз вуха розповідь про замерзлу небіжчицю. Бурштин містив органічне вкраплення рідкісної краси — комашка, яку на злеті спіткала крапля смоли і так і застигла. Берінг завдав на плече шанцевий інструмент і пішов було геть. Собачий Король підніс бурштин до світла: Стій! Одне запитання, одне-єдине, яке він має поставити Охоронцеві, поки той не пішов. Скільки років? Який, на його думку, вік цієї комашки в камені?

Берінг покірно відставив лопату і кайло, покірно взяв лупу і відчув, як набігають на очі сльози, а що відповісти — не знав, тільки й пробурмотів: Ну, я пішов…

— Сорок мільйонів, — сказав Собачий Король, — сорок мільйонів років.

На зворотному шляху до холодного батьківського дому Берінг мав мороку з тим, щоб пропустити армійську колону, що відходила, — довелося з'їхати в глибокий замет, і потім він ледь зумів вивести «Ворону» знову на набережну. Дехто із солдатів, дивлячись на птахомобіль, що перевалювався з боку на бік, гучно зааплодував. У вчорашній суєті навколо поранених спокутників з Айзенау, яких доставили на перев'язку до армійських наметів, ні капітан, ні сержанти не спитали про постріл, що пролунав незадовго до вибуху у «червоній» зоні.

Колона проорювала в зимових снігах широкий слід, і Берінгові дуже хотілося рвонути за нею прямо до водолікарні, але він стримався. Замість того, брязкаючи ланцюгами, доїхав до секретаріату і повідомив про смерть матері. Вікна контори були досі забиті. Секретар поставив печатку на свідоцтво про смерть і сказав, що для похорону нині вже пізня пора, напевно… Чи ні?

— Ні, — сказав Берінг.

То, може, привезти з Гаагу народного місіонера чи хоча б проповідника громади спокутників? Секретар не розумів, звідки такий поспіх. А духовий оркестр?

Ні проповідника, ні оркестру. Охоронець відмовився від усього, що заведено за звичаєм. Йому потрібні лише один-два помічники, щоб вирити могилу, і ще двоє, щоб нести труну.

Вже смеркало, коли Берінг і троє роботяг з буряківницького товариства опускали домовину в бездонну, здавалося, глибину. Мотузки виявилися для цієї могили надто короткими.

— Що будемо робити? — спитав один із них.

— Відпустимо мотузки, — сказав інший.

Усі троє були напідпитку. За пляшку шнапсу і шість десятків армійських цигарок вони всю дорогу з Ковальського пагорба до Моорського цвинтаря крокували поруч з «Вороною», слідкували, щоб абияк прив'язана труна на звалилася з даху авта; могилу вони копали по черзі. Коли наостанок настала черга Берінга, вони відійшли в затишок, до кам'яного, освітленого свічками поминального дому біля каплиці Воскресіння, пустили по колу пляшку і цигарки зі світлим тютюном, які в Моорі можна було виміняти практично на що завгодно. Потім пляшка спорожніла; вони, похитуючись, знову побрели до могили і виявили, що цей псих із Собачого дому цілком зник у ямі. У відблисках двох траурних смолоскипів грудки землі вилітали з глибини і падали на відвал, який вже був значно вищим за будь-який могильний горбик на цьому цвинтарі.

Берінг не чув сміху роботяг. Один у ямі, він, задихаючись у риданнях, довбав мерзлу землю кайлом і лопатою, поки зимове небо над головою не стало тьмяним, обрамленим чорною глиною прямокутником; і раптом у плече влучила сніжка, а один із роботяг, про яких він і думати забув, гукнув йому, сміючись, з краю цього неба:

— Агов! Ти кого ховати зібрався? Коня?

Роботяги витягли цього психа з ями, дна якої вже не було видно. Потім вони всі, нахилившись над нею, дивилися, як труна зникла у темряві, захиталася на закоротких мотузках, але ось перший з них відпустив цю трикляту мотузку, за ним другий, третій, тільки Охоронець так і тримав у руці свій кінець, — труна шубовснула в глибину. Ще за мить ляснули по дереву мотузки. І настала тиша.

Навіть п'ятеро молільниць, що стояли біля підніжжя глиняного відвалу, і ті на мить перервали свої нескінченні апеляції до мучеників та святих і перехрестилися. Того вечора вони прикрасили поминальний дім свічками й гілками, в надії, що капітан з каральної експедиції, як усі його попередники, проінспектує моорські меморіали і, можливо, винагородить їхні старання розчинною кавою. Але замість капітана на цвинтар приїхала ця басурманська машина з труною ковалихи — втім, теж якесь різноманіття.

Разом з молільницями біля могили «печалилися» двоє волоцюг, що збиралися заночувати у капличці Воскресіння, а поки що грілися біля свічок поминального дому. На ковток шнапсу і цигарки із запасів гробарів вони сподівалися марно. А ще тут було четверо чи п'ятеро роззяв, які вигадали собі, ніби в труні на даху «Ворони» лежить Собачий Король, і вирушили за траурною процесією на цвинтар.

Ще перед тим, як могилу засипали і втоптали глину в масивний горб, усі ці «гості церемонії» розійшлися. Гробарі теж вважали, що за шнапс і цигарки особливо надриватися не варто, і, абияк закидавши яму землею, — мовляв, для жіночої могили і так зійде,

1 ... 60 61 62 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хвороба Кітахари», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хвороба Кітахари"