Марина та Сергій Дяченко - Темний світ. Рівновага

дивною напругою. Я навіть захотіла запитати, що саме його бентежить, але тут він ворухнув ніздрями:

— Швидкість транзакції міняється. Пішла інтенсивніше... Слухай, твій Сем точно не Тінь?

Розділ шістнадцятий
Сем

 ьоша взявся мене заспокоювати, показуючи саморобну комп’ютерну гру. У змодельованій на екрані Головній будівлі треба було наздогнати й прибити намальовану Тінь.

— От подивися, — казав Льоша, — якби вони з’являлися точно біля порталу, ми б поставили там охорону, і все. Це була б проста справа, знай підхоплюй свіженьких і викидай... Але вони виникають у радіусі кілометра від порталу! То з-під ялинки виповзе, як лісовик, то з даху зістрибне, а ще вони люблять угвинчуватися в юрбу. Іде така юрба студентів, а воно раз — і всередині... І одразу в нього розмови, контакти, знайомі, обов’язково кілька акаунтів у соціальних мережах, для Тіней така активність — шлях до тепла й ситості. Люди іноді роками вчаться на курсі з ким-небудь... і навіть не підозрюють, що він Тінь. А він присмокчеться, скажімо, до своєї дівчини і тягне з неї любов до життя — місяцями! Потім дивуються, звідки стільки депресій...

Я слухала його неуважно. В офісі було незвично тихо й порожньо, переді мною на столі стояла чашка з недопитою кавою. Льоша розповідав, що його роман всерйоз розглядають в одному хорошому видавництві і, можливо, навіть видадуть.

— Ти ж знаєш, Дашо, тепер криза паперової книги. Люди задарма скачують з Інтернету — та я й сам скачую... А паперових книжок не купують. У крайньому разі я сам собі роздрукую на принтері, попрошу Гришку намалювати ілюстрації, віддам переплести...

У цю секунду засмикався мій телефон. Я поспіхом натисла кнопку.

— Він не Тінь, — сказав Піпл. — Я його добряче обнюхав.

— Я тебе ненавиджу, — буркнула я. — Навіщо було?..

— Завжди краще перевірити ще раз... Знаєш, він у тебе по вуха закоханий. У нього гормони співають, як солов’ї.

— Я просила не розповідати мені зайвого.

— Зайвого я не розповідаю... З ним не все гаразд, Дашо. Він... дивний. Це ще Інструктор помітив, коли редагував його пам’ять: він сказав...

Я обірвала розмову. Піпл, звісно, хороший хлопець... Але його припущення щодо Сема коштувало мені першого сивого волосся. А за вислів «редагувати пам’ять» хотілося бити ногою по геніталіях.

— Я здогадувався, що Сем не може бути Тінню, — сказав Льоша, який слухав нашу розмову.

— Тоді навіщо Піпл сказав таку дурість?

— Не дурість. Атака за структурою — канало-інформаційна, з підключенням сильно вираженого емоційного тла. На жаль, твоя Тінь не використовує ні цифрового, ні темпорального приводу, тому особисто я можу допомогти тільки порадою...

— Льошо, дарма ти пишеш про зомбі. Тобі б тверду наукову фантастику творити.

Він накрив мою долоню своєю м’якою рукою:

— Цю Тінь треба ловити на живця. Роби те, що тобі порадили Ліза й Піпл: іди на заняття, вдавай нетямущу, чекай, поки вона підбереться ближче.

— Правильна порада, — почулося від дверей.

Піджак в Інструктора був розстебнутий, комір сорочки стовбурчився, на туфлях чітко виділявся шар рудої підсохлої глини. Вигляд у нього був знічений, утомлений, навіть хворий.

— Правильна порада, посвячена, — повторив Інструктор з натиском. — Іди. Наші вже розкинули мережі, щойно ця тварюка з’явиться — її одразу засічуть.

Я мовчала. Він раптом узяв мене за обидві руки й підняв зі стільця:

— Не бійся. Не таких уламували. Тебе скривдити не дамо.

Швидко обійняв — і одразу відсторонився, наче збентежений.

— Піпл сказав, у Сема... — почала я.

Інструктор кивнув:

— У нього не все гаразд з пам’яттю. Чи це наслідки давнього струсу... Чи ще чогось, я не можу зрозуміти. Але це не перша амнезія в його житті.

— Він казав, що не пам’ятає дитинства. Це психологічна травма: його мати вмерла, батько, по суті, відсторонився, Сем був дуже самотній із самого народження. Він каже, в нього розлад прихильності...

— «Порушення прихильності може вплинути не тільки на соціальні контакти дитини — розвиток совісті, чуття власної гідності, здатності до співчуття, — швидко прочитав Льоша з екрана комп’ютера. — Може вносити свій внесок і в затримку емоційного, соціального, фізичного й розумового розвитку дитини...» Не дуже гарний букет, Дашо.

— Йому пощастило, — повільно сказав Інструктор. — Мало хто з жінок... зі справжніх жінок зміг би його зрозуміти й зробити з нього людину... Іди скоріше, Дашо. Піпл каже, транзакція набирає сили.

* * *

Світ — не такий, як ми собі уявляємо. Атмосфера галузиться, неначе сад, кожна людина підсвічена зсередини, як лампа з прозорого каменю, як свічник зі щільної солі або китайський паперовий ліхтарик. Дивні істоти — духи? птахи? думки? — в’ють гнізда у кронах великих дерев. Інші істоти — тролі? — живуть у темряві під мостами. Земля прозора й проглядається