Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Кажуть, «найкраще керівництво — те, що найменше керує». На жаль, це неправда. Без верховенства права свавільні можновладці вигадують правила, які слугують на користь нечисленній верхівці. Для людей «найменше керує» означає, що усталені норми мають сприяти всім. За умов економіки, яка служить інтересам еліти, решта зазвичай потерпає від несправедливих правил. За умов економіки, яка служить інтересам більшості, дехто вважає правила несправедливими. Проте експеримент Джона Ровлза «Запона незнання» довів, що найкращі політичні й економічні норми запроваджують неупереджені люди, які не знають про свій соціальний статус. Отож найкраще керівництво — те, що керує в інтересах більшості.

Технологічні платформи і тут слугують зразком для наслідування. Як ми вже з’ясували, розглядаючи протокол TCP/IP, в ідеалі правила треба розробляти разом із платформою, а не додавати їх до неї. Коли правила, хай які складні, хоч трохи слугують інтересам користувачів (як-от, заходи Google для доцільніших результатів пошуку), регуляторний тиск лишається непомітним. Усе працює як слід, то й нехай.

Рейтингові системи — один із варіантів «вбудованих» в онлайн-платформи правил. Amazon дає користувачам можливість оцінювати кожний із мільйона товарів: ознайомившись з усією інформацією, користувачі впевненіше вибирають покупки. Сайти, на зразок Yelp і Foursquare, публікують розгорнуті відгуки клієнтів про ресторани: заклади, де несмачно чи погане обслуговування, дістають мітку від незадоволених клієнтів, зате тих, що більше стараються, у відгуках вихваляють. TripAdvisor та схожі сайти так само допомагають туристам знаходити найзручніше житло в будь-яких куточках світу. Використовуючи відгуки, сайти алгоритмічно оцінюють продукти чи послуги, які найбільше задовольняють користувачів.

Першовідкривачем у галузі рейтингових систем був сайт eBay, який зародився як спроба П’єра Омідьяра створити ідеальний ринок209. eBay витримав багато випробувань. На відміну від сайту Amazon, що як онлайн-версія розкрученого книжкового бізнесу починав із продажу звичних для компанії товарів, eBay був онлайн-версією всесвітнього гаражного розпродажу або «барахолки», де не виїдеш на довірі до відомих брендів.

У дослідженні «Довіра до незнайомців в інтернет-транзакціях: емпіричний аналіз рейтингової системи eBay» економісти Пол Реснік та Річард Зекгаузер наголошують: користувачі сайту для онлайн-аукціонів не мають змоги оглянути товари та оцінити якість; рідко купують в одного продавця; не можуть розпитати про продавця у друзів чи сусідів. Спершу фотографії й описи товарів були непрофесійними, про продавців було мало що відомо або й узагалі нічого210. Покупці ризикували не тільки отримати товар, що виглядає не так, як на картинці, чи підробку, а й узагалі не отримати. До того ж 1995 року, коли з’явилися сайти eBay та Amazon, оплати банківською карткою в інтернеті вважалися безглуздим ризиком.

Отож, окрім мережі покупців і продавців, eBay потребував механізмів, які сприяють взаємній довірі. Так сформувалася рейтингова система, у рамках якої покупці оцінюють продавців, продавці — покупців. Згодом систему eBay перейняли інші сервіси.

Девід Ленґ розповів, як напрацьовувалася довіра в інтернеті, у публікації на Medium, де розглянув успішний досвід краудфандингового сайту в галузі освіти DonorsChoose. Традиційні благодійні фонди, писав Ленґ, зазвичай виділяють великі кошти надійним неприбутковим організаціям і стежать за їхньою діяльністю. Натомість на DonorsChoose викладачі «рекламують» свої класи і пишуть, якого оснащення потребують, щоб спонсори або благодійні організації виділили кошти. Ленґ навів іще один приклад того, як технології сприяють довірі: «Фінансові відносини такого штибу — явище не нове, адже оренда житла, спільне користування автомобілем та спонсорство в мистецьких проектах давно практикуються. Новизна — у довірі до незнайомців, якій сприяють фільтри додатків та алгоритмів»211.

Щоправда, «війна» Uber, Lyft та Airbnb з органами державного нагляду свідчить, що для довіри недостатньо підтримки споживачів. Лоґан Ґрін розповів мені, що компанія Lyft дістала від Каліфорнійської комісії комунальних служб (CPUC) дозвіл на пірингову систему оренди автомобілів, бо запевнила, що за рахунок новітніх технологій надаватиме ті самі послуги, що й традиційні таксомоторні служби. Пріоритетом для CPUC була безпека пасажирів. Подейкують, один з уповноважених осіб, колишній військовий, якого всі називали генералом, сказав: «Щоб ніхто мені не загинув, поки я тут!». За словами Лоґана, його команда переконала CPUC, що відстеження руху автомобілів із GPS, рейтингова система і ретельний відбір водіїв гарантують реалізацію пріоритетів усіх учасників. «Для наших клієнтів безпека теж понад усе, — розповідав мені Лоґан. — Тому ми сказали: “Забацаймо все як слід!”».

Одначе в багатьох юрисдикціях рейтингові системи і традиційні наглядові органи досі не ладнають. Теоретично держава регулює діяльність таксомоторних служб, щоб подбати про якість послуг і безпеку пасажирів, а також відповідність кількості автомобілів попиту. На практиці, усі ми відчули на собі, що чиновники не справляються з цим завданням: і якість послуг, і співвідношення попиту й пропозиції мали би бути набагато кращими. Без сумніву, рейтингова система Uber та Lyft, яка вимагає від пасажирів оцінювати водіїв після кожної поїздки, безпомильно відсіює несумлінних працівників. От якби поскаржитися на таксиста було так само легко, як поставити зірочку водієві Uber, деякі нахаби, що мене перевозили, давно втратили б роботу.

Це не заважає противникам нових послуг називати персонал Uber та Lyft некваліфікованим. Хоч нові перевізники, перш ніж прий­няти водія в штат, перевіряють досвід роботи, противники вважають перевірки недостатньо ретельними: мовляв, не беруть відбитки пальців і не шукають у ФБР слідів кримінального минулого. Такі процедури — обтяжливі й вимагають часу, тому Uber та Lyft їх не застосовують. Не хочуть відлякувати водіїв, які працюють неповний день або час від часу (бо штат нових платформ здебільшого й складається з таких людей). Для Uber та Lyft це так важливо, що вони згорнули діяльність у місті Остін, коли тамтешня влада зобов’язала перевізників брати відбитки пальців і проводити спеціальні перевірки через ФБР. Обидві компанії переконані, що їхні перевірки досвіду роботи у співпраці зі спеціальною службою дають більше інформації про водіїв.

У будь-якому разі, тепер відомо: вимагаючи водійських ліцензій, державні органи дбають про рівень кваліфікації, але перешкоджають задовольняти попит. У книжці «Нечесна угода» (Raw Deal) Стівен Гілл розкритикував Uber. Автор розповів, що перші «таксистські» норми проголосив 1635 року король Англії Карл I. Монарх вимагав, щоб увесь транспорт на вулицях Лондона був ліцензованим. Усе заради того, щоб у місті «розвантажити дороги та мати