Віктор Гюго - Трудівники моря

class="book">— Ану, друзяко, поверніться до мене спиною! Рантен показав спину.

Сьєр Клюбен, запхавши револьвера під пахву, натиснув на пружину тавлинки. Вона відчинилася.

У ній лежали чотири банкноти — три по тисячі й один на десять фунтів.

Він знову склав три тисячефунтові білети, заховав їх у тавлинку і сунув її в кишеню.

Потім Клюбен підняв із землі камінець. Обгорнув його десятифунтовим білетом і мовив:

— Поверніться обличчям. Рантен повернувся. Сьєр Клюбен вів далі:

— Я вже вам сказав, що задовольняюсь трьома тисячами фунтів. Ось вам десять фунтів здачі.

І він кинув Рантенові камінець, огорнутий банкнотою. Рантен копнув ногою камінець, і той полетів у море разом із банкнотою.

— Як вам завгодно, — глузливо мовив Клюбен, — ви, напевно, багач. Значить, мені немає чим турбуватися.

Удари весел, які ставали чимдалі чутнішими, раптом стихли. Це означало, що шлюпка зупинилася біля підошви скелі.

— Карету подано. Можете від'їжджати, Рантене. Рантен підійшов до сходів і почав опускатись униз. Клюбен обережно наблизився до краю крутосхилу і, витягнувши шию, став за ним спостерігати.

Човен зупинився біля нижнього виступу скелі, якраз у тому місці, куди впав дозорець.

Дивлячись на Рантена, який стрибав із каменя на камінь, Клюбен пробурмотів:

— Бідолаха цей номер шістсот дев'ятнадцять! Він думав, що він один. Рантен думав, що їх тільки двоє. І тільки я знав, що нас було троє.

Клюбен побачив під ногами підзорну трубу, яка випала з рук дозорця, і підібрав її. Весла знову заплюскотіли по воді. Тільки-но Рантен стрибнув у шлюпку, як вона попливла у відкрите море.

Після перших ударів веслами, коли шлюпка вже відпливла від берега, Рантен зненацька зірвався на ноги; обличчя його скривилося в страхітливій гримасі, він підніс угору кулаки і вигукнув:

— Ех! Сам диявол і той — негідник!

Через якусь хвилину, коли Клюбен, стоячи на вершині скелі, навів підзорну трубу на шлюпку, він почув такі слова, вимовлені гучним голосом, який пересилював шумування морських хвиль.

— Сьєре Клюбен! Я знаю, що ви чесна людина, але ви нічого не будете мати супроти того, як я напишу Летьєрі про все, що тут сталося. До речі, ось тут зі мною в човні сидить матрос-гернсеєць із команди «Тамоліпаса» на ймення Айє Тостевен. Він повернеться в Сен-Мало наступним заїздом капітана Зуели і посвідчить, що ви одержали від мене три тисячі фунтів стерлінгів для передачі месу Летьєрі.

То був голос Рантена.

Клюбен належав до тієї категорії людей, які, раз узявшись за діло, доводили його до кінця. Стоячи незрушно, як незадовго перед тим прибережний дозорець, і на тому самому місці, він невідривно дивився у підзорну трубу на шлюпку. Віддаляючись, вона чимраз меншала, то потопала в хвилях, то знов виринала і нарешті причалила до корабля, що лежав у дрейфі. Клюбен навіть розгледів високу постать Рантена на палубі «Тамоліпаса».

Коли шлюпку підняли на борт і втягли на шлюпбалки, «Тамоліпас» розгорнув вітрила.

З берега повіяв дужий північний вітер, усі вітрила напнулися. Підзорна труба Клюбена і досі була націлена на силует «Тамоліпаса», який мало-помалу втрачав чіткість обрисів, аж поки через півгодини не перетворився на маленький ріжок, що чорнів на обрії напроти блідого неба, танучи в надвечірніх сутінках.

IX. Відомості корисні для тих, хто чекає чи боїться листів з-за моря

Того вечора сьєр Клюбен повернувся пізно. Спершу він пішов до порту Дінан, де було багато шинків. В одному з них, де ніхто його не знав, він купив пляшку спиртного і запхав у широку кишеню своєї куртки — так, ніби хотів сховати. Потім Клюбен подався на пароплав — подивитися, чи все гаразд, бо вранці Дюранда мала рушити в рейс.

Коли сьєр Клюбен увійшов у «Готель Жана», в нижньому залі не було вже нікого, крім старого капітана далекого плавання мосьє Жертре-Габуро, — він присьорбував пиво і покурював люльку.

Жертре-Габуро привітав сьєра Клюбена між затяжкою тютюну і ковтком пива.

— Здоровенькі були, капітане Клюбен.

— Доброго вечора, капітане Жертре.

— Ось уже й «Тамоліпас» відчалив.

— Невже? — здивувався Клюбен. — А я й не звернув уваги. Капітан Жертре-Габуро сплюнув і повів далі:

— Чкурнув Зуела.

— Коли ж?

— Сьогодні увечері.

— Куди він пливе?

— До чорта в зуби.

— Воно-то так, але куди?

— В Арекіпу.

— А я й нічого не знав, — мовив Клюбен. За мить додав:

— Піду спати.

Він засвітив свічку й пішов до дверей, але на порозі обернувся.

— А ви плавали в Арекіпу, капітане Жертре?

— Плавав. Чимало років тому.

— Де зупинялися по дорозі?

— Скрізь потроху. Але «Тамоліпас» не буде заходити в порти. Жертре-Габуро вибив на тарілку з люльки попіл і провадив:

— Ви чули про бистрий рибальський човен «Троянський кінь»