Віктор Гюго - Трудівники моря

— Сьєре Клюбен! Вночі буде дужо сильний північний вітер.

— Тільки я знаю таємницю.

— Ви, як і раніше, зупиняєтесь у «Готелі Шана»? — запитав Рантен.

— Авжеж, мені там подобається.

— Пригадую, мені там подавали смачну кислу капусту.

— Ви, певно, неймовірно дужа людина, Рантене. Які плечі! Я не хотів би, щоб ви мене стусонули. А от я народився таким кволим, що не знали, чи й виживу.

— На щастя, вижили.

— Так, я вірний старій звичці — і досі зупиняюсь у старому, доброму «Готелі Жана».

— А знаєте, сьєре Клюбен, чому я вас упізнав? Тому, що ви мене впізнали. Я сказав собі: щоб пронюхати таке, потрібен Клюбен.

І він ступив крок уперед.

— Верніться на те місце, де ви стояли, Рантене. Рантен відступив назад і буркнув собі під ніс:

— Як побачиш таку цяцьку, стаєш дитиною. Сьєр Клюбен провадив:

— Обстановка така: праворуч, у бік Сен-Енога, кроків за триста звідси, стоїть другий прибережний дозорець, номер шістсот вісімнадцятий, він поки що живий; ліворуч, у бік Сен-Люнер, — митна застава. Разом виходить семеро добре озброєних молодців, які можуть прибігти сюди за п'ять хвилин. Скелю буде оточено, на перешийок поставлено вартових. Утекти не вдасться. А під крутосхилом — труп. Рантен скоса позирнув на револьвер.

— Як ви мали честь сказати, Рантене, іграшка хороша. Може, вона заряджена всього тільки порохом. Але це нічого не значить. Один постріл — і вся озброєна охорона збіжиться сюди. А у мене в запасі аж шість набоїв.

Розмірене скрипіння весел ставало виразнішим. Шлюпка була вже близько. Високий дивився на низенького якимось дивним поглядом. Сьєр Клюбен провадив чимдалі миролюбнішим голосом:

— Рантене! Коли матроси зі шлюпки, яка підпливає, дізнаються, що ви тут оце скоїли, то не забаряться подати озброєну допомогу при вашому арешті. Ви платите капітанові Зуелі десять тисяч франків за проїзд. Між іншим, ви могли б дешевше сторгуватися з пленмонськими контрабандистами, але вони доправили б вас тільки до Англії, та й, зрештою, ви не можете ризикувати, висадившись на Гернсеї, де мали честь вас знати. Але повернімось до ситуації, що склалася. Досить мені вистрілити — і вас арештують. Ви повинні сплатити Зуелі за сприяння у втечі десять тисяч франків. Ви дали йому п'ять тисяч франків задатку. Зуела прихопить ваші п'ять тисяч — і тільки його й бачили. Отак-то, Рантене! А ви гарно перерядились. Капелюх, чудернацький костюм і гетри добряче вас змінили. Ось тільки окуляри не взяли до уваги. Але добре, що відростили бакенбарди.

Рантен усміхнувся чи, скорше, вищирився. Клюбен вів далі:

— Рантене! На вас американські штани з подвійними кишенями. В одній із них — годинник. Залишіть його собі.

— Дякую, сьєре Клюбен.

— У другій — залізна скринька, яка відчиняється і зачиняється на пружинці. Це старовинна матроська тавлинка. Витягніть її в кишені й киньте мені.

— Але ж це грабунок.

— Можете кликати на допомогу.

І Клюбен глянув пильно на Рантена.

— Послухайте, мосьє Клюбен… — проскиглив Рантен і ступив до Клюбена, простягаючи вперед руку.

Він назвав так Клюбена, аби підлеститися до нього.

— Стійте на місці, Рантене.

— Мосьє Клюбен! Давайте порозуміємось. Пропоную вам половину.

Клюбен схрестив руки на грудях, але дуло револьвера дивилося на Рантена.

— Рантене, за кого ви мене маєте? Я чесна людина. Трохи помовчавши, сьєр Клюбен додав:

— Мені потрібне все. Рантен пробурмотів крізь зуби:

— Оце так пройдисвіт!

Очі Клюбена спалахнули вогнем. Він вигукнув — і голос його був гучним і чітким, як подзвін шаблі:

— Ви помиляєтесь! Грабіжником можна назвати вас, а я — той, хто повертає вкрадене.

Слухайте, Рантене. Десять років тому ви покинули Гернсей, взявши з каси однієї компанії п'ятдесят тисяч франків, які були ваші, але забувши залишити п'ятдесят тисяч, які належали іншому. Ці п'ятдесят тисяч франків, що ви їх украли у вашого компаньйона, шляхетного й достойного меса Летьєрі, становлять тепер разом з процентами за десять років вісімдесят тисяч шістсот шістдесят шість франків шість сантимів. Вчора ви заходили до міняйла. Можу назвати його ім'я: Ребюше, вулиця Сен-Венсан. Ви йому відрахували сімдесят шість тисяч франків у білетах французького банку в обмін на три англійські банкноти на тисячу фунтів стерлінгів кожна і якісь там дрібняки на додачу. Ви поклали ці банкноти в залізну тавлинку, а ця тавлинка лежить у вашій правій кишені. Три тисячі стерлінгів — це сімдесят п'ять тисяч франків. Від імені меса Летьєрі я задовольняюсь ними. Завтра я від'їжджаю на Гернсей і поверну йому ці гроші. Рантене, трищоглове судно, яке лежить у дрейфі, — «Тамолінас». Минулої ночі ви відправили на його борт свої валізи разом із багажем членів екіпажу. Ви збираєтесь покинути Францію. З цього приводу у вас свої міркування. Ви їдете в Арекіпу. Шлюпку послано по вас. Ви її тут чекаєте. Вона підпливає. Чути, як б'ють по воді весла. Від мене залежить затримати вас чи відпустити. Досить балаканини. Кидайте мені тавлинку.

Рантен розстебнув кишеню, витяг тавлинку й шпурнув її Клюбенові. Вона покотилася до Клюбенових ніг.

Клюбен присів, не опускаючи голови, схопив тавлинку лівою рукою, не відводячи від Рантена погляду і дула револьвера з усіма його шістьма зарядами. І гукнув: