Володимир Кирилович Винниченко - Відродження Нації

буржуа, які ніколи ніякої революції ні в якій галузі буржуазного життя не допускали, раптом мусіли назвати себе соціалістами, коли хотіли брати активну участь у політичній чи національній революції. Бо маси инакше й слухати б їх не схотіли.

Так, дійсно, маси б їх инакше не схотіли слухати. Бо маси, коли не науково, то інтуіцією відчували суть соціалізму, вони своїм клясовим інстінктом угадували дійсний зміст цього учення. Коли б не було справжніх соціалістичних партій, які давали лозунґи масам, які їх вели по шляху соціалізму, то самі маси під час цеї революції витворили б такі лозунґи, як витворювали їх вони, наприклад, на Україні під час Хмельниччини, гайдамаччини, коли маси боролись за лозунґи соціального визволення: геть усяких соціальних експлуататорів! (А як такими експлуататорами були переважно кляси поміщицькі та торгові, а вони репрезентувались поляками й євреями, то звідси й клич „геть ляхів і жидів” був, більш соціального, ніж національного характеру.)

Бо з того часу, як одна частина людськости поневолена другою, як одна кляса визискує, топче другі й користується ними, як гноєм для своєї сили й росту, з того часу серед цих поневолених живе невгамоване, невтихомирене, вічно непокійне, вічно болюче прагнення до свого визволення, до скинення панування одних людей над другими, до соціальної справедливости, се-б-то до знищення поділу людей на кляси, на пануючих і поневолених.

Працюючі, соціально-поневолені, визискувані є з природи своєї соціалістами. Бо ще раз: соціалізм є визволення від усякого утиску, рабства, глуму й визиску. Але соціалізм поневолених є не той соціалізм, який розуміють і розуміли ті „соціалісти”, що для довірря мас підфарбувалися під його.

А також і не той, який розуміла українська демократія, не виключаючи й наших „марксістів” соціальдемократів. Ми, українські соціальдемократи, вихолостали марксізм. Ми вирізали в його життєву, творчу, активну частину й лишились безплодними, неактивними, гладкими кабанцями. Ми лишили собі з цього революційного, жагучого, повного протесту, гніву й великої волі вчення тільки одну половину: об'єктивний хід подій. Ми приняли з його тільки те, що нам може дати незалежний від нашої волі, від наших прагнень, механичний розвиток соціальних відносин.

О, ми з легким серцем, з великою охотою приняли такий марксізм. Коли, мовляв, людське громадянство розів'ється до свого лоґічного кінця, коли розвиток продукційних сил капіталістичного ладу дійде до свого необхідного, історичного довершення, коли назріють самі собою нові сили, новий лад, тоді царство капіталу само собою упаде, тоді настане соціалізм, рівність, вища соціальна справедливість.

А до того часу такий „соціаліст” міг бути й поміщиком, і фабрикантом, і активним визускувачем чужої праці, паразітом, дармоїдом, міг жити етикою пануючих, піддержувати всі установи буржуазного ладу, міг без протестів, без найменьчих усиль бути вірним прихильником несправедливого ладу, — бо що, мовляв, зробиш, коли такий об'єктивний хід річей, коли законів громадянства не перевернеш усиллями особи чи партії, поки в йому не визріє новий лад з новими законами.

Такий „марксізм” був подібний до того леґендарного малоросійського гладкого хуторянина, який лежав під деревом і ковтав вареники, що росли на тому дереві й падали йому в рот. Ще самі й у сметану вмочалися. Наш соціалізм був цілком подібний до цих вареників. Ми лежали собі, ситенькі, гладенькі, в буржуазному холодочку, тішились на м'ягенькій травичці, мугикали собі малоросійські пісенькі й ждали, що вареники соціалізму визріють на нашому хуторянському дереві й падатимуть нам у рот. Наше ж усилля буде тільки в тому, щоб роззявити свого малоросіянського ротика й ковтнути чудодійний плід об'єктивного розвитку річей.

Та й то ще коли те буде! Не за нашого віку, хіба що внукам упаде в рот.

І ми тим, по правді сказати, дуже й не клопотались і не журились. Виростуть на вербі вареники, чудесно, ми нічого не мали проти їх, навпаки, ми ж самі казали, що вони таки колись визріють. Не визріють? Ну, що ж, ми не винні.

А все ж таки ми соціалісти, марксісти, бо ми маємо проґраму соціалістичну, ми в своїх промовах і статтях завжди вживаємо такі вирази, як: „пролетаріат”, „буржуазія”, „розвиток продукційних сил”, „клясові протиріччя” й инчі хороші, учені марксістські слова, а дрібна буржуазія, оті всі есери, есефи, не люблять уживати цих слів, отже вони, значить, не чисті соціалісти.

Не маючи самі жагучого, одважного прагнення знищення в самих його основах, у самому його ґрунті капіталістичного ладу, ми й другим не вірили, не розуміли їх, не розуміли великої, могутньої простоти большевизму, тої простоти, яка є властивою всім щирим, послідовним, для блага великої більшости людськости напрямленим вченням. Не демаґоґія, а велика простота й щирість їхніх стремлінь, їхньої акції тягли до себе страждучі, експлуатовані маси. Наприклад.

Большевики оповіщають війну війні. Вони викликають своєю аґітацією й пропаґандою огиду, обурення й ненависть поневолених кляс до цього страшенного зла, до цього злочинства пануючих кляс, які в ім'я своїх клясових інтересів убивали мілліони людей, руйнували життя десятків мілліонів родин, нищили сотні й тисячі мілліонів рублів на це нечуване побоїще. І з повною послідовностю, з невмолимою упертостю роблять усе, щоб спинити це страхіття: руйнують армію, розкладають її, знесилюють, примушують Тимчасове Правительство серйозно думати про припинення побоїща, про мир. Вони ні перед чим не зупиняються. Договори з союзниками? К чорту всякі договори з світовими грабіжниками, інтереси мілліонів працюючих вище всяких договорів. Інтереси Росії? Міжнародня сітуація? Ніяких міжнародніх, імперіалістичних інтересів у працюючих кляс немає й не може бути. Маси, розуміється, не могли не відчувати цеї щирости, цеї відданости большевиків їхнім інтересам.

Далі. Большевики аґітують за дійсну революцію, за знищення панування паразітарних, експлуататорських кляс, за повне соціальне визволення широких мас. І послідовно, твердо, непохитно, до самого кінця провадять свої ідеї в життя. Вони нищять усі апарати, всі орґани клясового панування буржуазії, перевертають до гори ногами всі поняття, викидають на смітник усі закони пануючих, усю їхню етику, звичаї, моди, все чисто. Вони мають на меті тільки інтереси покривджених і працюючих. Хто працює, той має право на владу, на повагу, на життя. Всі паразіти, дармоїди, всі, хто не творить цінностів життя, — не повинні мати місця в новому громадянстві.

І як же могли оті покривджені, працюючі не відчувати сімпатій до большевиків, не вірити їм, не йти за ними?

Большевики робили, діяли тільки для мас, і через те вони вірили тільки в маси, через те у них був запал, воля, прагнення, захват, ентузіазм.

Ми ж не мали