Луцій Апулей - Метаморфози, або Золотий осел

слабість у колінах, неспокійний сон, тяжкі зітхання, які поступово посилюються. Якби не сльози, можна було подумати, що цю жінку мучить пропасниця. О безмежне неуцтво лікарів! Як тут не знати, що означає прискорений пульс, безкровний колір обличчя, тяжкий віддих, неспокійне перевертання з боку на бік? Добрі боги, не треба тут бути досвідченим лікарем, досить трішки вміти розбиратись у любовних справах, щоб здогадатися, в чому річ, коли в когось тіло палає, хоч усередині й немає гарячки.

3. Таким чином, коли мачуха ніяк не може приборкати любовного палу, вона перериває довге мовчання, яке досі зберігала, і каже покликати до себе сина, — як би радо відмовилася вона так його називати, щоб не доводилось їй соромитись цього при згадці про свою ганьбу! Юнак негайно виконує наказ хворої мачухи і, зморщивши чоло, мов старець, входить до її спальні, виявляючи належну слухняність перед дружиною свого батька і матір'ю брата свого. Проте вона, геть знесилена від довгого й томливого мовчання, тепер вагається, немов осіла на мілині непевності, і відкидає всі слова, які щойно здавались їй підходящими для того, щоб завести розмову; відчуває ще не зовсім погаслий сором і не знає, з чого почати розмову, А юнак, який нічого поганого не запідозрював, похнюпивши погляд, сам став розпитувати про причину хвороби, що їй докучає. Тоді вона, скориставшись згубною нагодою, що зосталася наодинці з юнаком, набралась відваги і вся в сльозах, закриваючи лице кінчиком сукні, каже: йому трепетним голосом: — Ти — вся причина і джерело моїх страждань і водночас ліки та єдиний порятунок! Погляд твоїх очей запав глибоко в моє серце і розпалив у моїх жилах бурхливу пожежу. Змилуйся над тією, що гине через тебе! Не зважай на докори совісті, що, може, чиниш нечесно щодо батька: адже саме для нього врятуєш життя жінки, приреченої на смерть! Люблю тебе щиро, бо в твоєму обличчі бачу його риси. Не вагайся! Нікого тут немає, і часу достатньо, щоб ти зробив те, що треба. Бо про що ніхто нічого не знає, того ніби й не було.

4. Несподіване лихо ошелешило юнака. Він попервах жахнувся такого злодіяння, але все-таки вирішив, що не варто озлоблювати мачухи різкою відмовою, краще заспокоїти її обіцянками й обережним зволіканням. Отже, він нібито охоче погоджується, гаряче радить їй прийти до себе, поправити своє здоров'я й сили, поки якийсь виїзд батька не дасть їм змоги безперешкодно насолоджуватись любов'ю. А сам чимскоріш виходить зі спальні, щоб не бачити небезпечної мачухи. Вважаючи, що в такій родинній біді добре було б порадитися в когось більш досвідченого, він іде негайно до свого колишнього вихователя, всіма шанованого старця. Після довгих роздумів вони дійшли висновку, що найкращим виходом із цього становища буде втеча від бурі, яку наслала лиховісна Доля. Але нетерпляча жінка, не спроможна перенести найменшого зволікання, вигадує відразу якийсь привід, з дивовижною спритністю намовляє чоловіка негайно відправитись у найвіддаленіше помістя. Коли настав момент для здійснення її мрій, охоплена пекучою пристастю, вона вимагає, щоб юнак прийшов і наділив її обіцяними розкошами. Але той то під тим, то під іншим приводом уникав неприємної для нього зустрічі. З його відмовок вона ясно зрозуміла, що він і не думав дотримати слова, і з жіночою мінливістю від злочинної любові переходить до далеко небезпечнішої ненависті. Негайно бере в допомогу собі раба-негідника, що його колись одержала в придане, готового на будь-який підлий вчинок, втаємничує його у свій підступний замір. Визнали вони обоє за найкраще звести зі світу нещасного юнака. Отже, негідник, не гаючи часу, мотнувся роздобути сильно діючої отрути, дістав її, вміло влив у вино і так підготував загибель невинного пасинка[257].

5. В той час, як злочинна пара радилась, як непомітно подати отруєне вино, трапилося, що малий хлопчик, рідний син цієї мерзенної жінка, вертався зі школи після закінчення занять. Коли після сніданку захотів чимось запити, знайшов чару з вином, у якій містилась невидима для ока отрута. Не підозрюючи ніякого підступу, він одним ковтком випив вино. Ледве вихилив смертоносний напій, приготовлений для старшого брата, упав на землю без ознак життя. Його вихователь вражений раптовою смертю малого, страшним голосінням кличе матір та всіх домашніх. Коли побачили вони, що дитина помирає від отрути, кожний з присутніх робив різні здогади, хто міг зазіхнути на життя невинного хлопця. Але бридка жінка, рідкісний зразок мачушиних підступів, не зворушена ні жахливою смертю сина, ні докорами сумління з приводу вчиненого злочину, ні нещастям усього дому, ні скорботою чоловіка, ні похоронною жалобою, користається з горя, яке спіткало родину для розправи з пасинком. Вона тут же висилає посланця до чоловіка, який був у дорозі, щоб повідомив про страшний удар. І коли чоловік чимдуж повернувся додому, мерзотниця, сповнена безмежного нахабства, обвинувачує пасинка, мовляв, він отруїв її сина. У цій брехні було зернятко правди в тому розумінні, що хлопчик справді помер через старшого брата, випивши отруєне вино, призначене для того. Вигадала, однак: пасинок тому скоїв цей злочин і погубив молодшого брата, бо вона не погодилась задовольнити його хіті, не дозволила себе зґвалтувати. Мало того, ще й додала, що пасинок погрожував їй мечем на той випадок, якби вона задумала виказати його підлі дії. Нещасний батько, прибитий згубою двох синів, упав у безмежний розпач. Він бачив похорон молодшого сина й усвідомлював, що старшому, грозить неминуча смертна кара за кровозмішання і вбивство. На додачу лицемірне голосіння жінки, яку кохав над усе, заронило в його серці ненависть до власної дитини.

6. Як тільки закінчився сумний обряд і похоронено було тіло його сина, сердешний старець прямо від могили зі сльозами, що не висохли ще на щоках, із сивиною, посипаною попелом, спішно йде на міську площу. Не здогадуючись про обман підлої жінки, він ридає, благає, покірно припадав до колін декуріонів, уперто вимагає засудити на смерть його єдиного живого сина. Він, — каже, — кровозмісник, що осквернив ложе батька, він — убивця власного брата, він — злочинець, що посягав на життя мачухи. Старець викликав у сенаті, а також у народі таке співчуття й обурення, що всі присутні одностайно висловились за те, щоб без судової тяганини, без пред'явлення доказів обвинувачення й хитроумних викрутів захисників тут же каменувати цього суспільного виродка[258].

Тим часом службовці, злякавшись небезпеки, яка загрожує їм самим, якщо обурення призведе до підриву громадського порядку й викличе бунт, з одного боку, стараються переконати декуріонів, а з другого, — вгамувати юрбу. Вони стояли на тому, що суд