Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

до мішка потрапляє їжа, вони відкривають компактний міжпросторовий портал, мембрани скорочуються та «вистрелюють» порцією їжі просто в портал. Процес відправки порції у два-три кілограми займає зо чверть секунди. Потім норни десь так три-чотири хвилини відпочивають, а у спинному мембранному мішку за той час формується нова порція їжі. Процес повторюється раз за разом, аж доки уся відкладена до другого мішка їжа не відправляється до гнізда. А менша частина їжі перетравлюється у примітивно організованій шлунковій порожнині. Власне, нею й підтримується життєдіяльність ґирга.

— З цього всього найдивовижнішою є здатність норн утримувати портал відкритим аж чверть секунди, — підсумувала Сайкс.

— Цілком згідний із вами, мем, — кивнув головний біолог Одинадцятого флоту. — Фізики підрахували, що для утримання міжвимірної сингулярності таких масштабів потрібна енергія щонайменше у двісті-триста тераджоулів. Видається неймовірним, щоб ці грудки слизу пропускали крізь свою клітинну структуру таку кількість енергії.

— Напевне, є невідомі нам низькоенергетичні способи відкривати портали, — Сайкс перемкнула панель на режим «зовнішній огляд». На тлі космічної безодні засріблився подвійний циліндр лабораторного модуля. До його торцевого стикувального агрегата наближалась транспортна капсула. Преподобна на мить замружила очі, наче дослухаючись до тих голосів, що промовляли до Знаючих із зоряного підсподдя. Коли вона відкрила їх знову, капсула вже пристикувалась до модуля. Гнучка причальна конструкція обхопила місце з’єднання двох апаратів, забезпечуючи його гарантовану герметизацію.

— Запускати чулімб, мем? — запитав полковник-дослідник. Сайкс побачила, що подумки Кайсим творить складну захисну молитву, спеціально придуману якимось древнім магом на протидію відьмам.

«Ну, звісно… Я ж клята піфійська відьма! — подумки погодилась з полковником Знаюча. — Сто поколінь Кайсимових земних предків обходили наших попередниць десятою дорогою, а при нагоді й вбивали».

— Запускайте, — наказала вона вголос. — І ввімкніть усі сканери. Я хочу бачити мультиспектральне зображення бою.

— Як накажете, мем, — пальці Кайсима прудко пробігли панеллю. — Картинка дублюватиметься у шести діапазонах. — В оптичному чулімби майже непомітні, у них розвинуте адаптивне маскування. Найкраще дивитись або в інфрачервоному, або ж у режимі каскадного ГРЛ.

— Дякую за підказку, полковнику, — Сайкс вивела у центр панелі зображення, яке передавав інфрачервоний сканер. Кинувши погляд на екран оптичного огляду, вона переконалась, що люк, який з’єднував лабораторний модуль і капсулу, відчинено. Ґирги миттєво зорієнтувалися й рушили до нового отвору.

В інфрачервоному діапазоні вони виглядали немов блідо-жовті пласкі таргани. Знаюча помітила у надрах капсули білі силуети чулімб, що нагадували безхвості риб’ячі скелети. Чулімби зайняли позицію біля виступу колового ущільнювача, розташувавшись «зірочкою» вздовж периметра люка.

— Це самці, мем, — прокоментував Кайсим. — Вони відчули небезпеку і приготувались відбивати напад. Самиць вони сховали у глибині капсули.

— І скільки ж самиць у їхньому клані?

— Дві, мем.

Ґирги чомусь не атакували. Їх біля люка ставало все більше, проте атака затримувалась.

«Щось дивне, — подумки зауважила Сайкс. — Зазвичай ґирги просто кидаються на все, що може правити за їжу. Опція „сумніви“ в них відсутня».

— Магнітометри фіксують незначні аберації магнітного поля в районі люка, — повідомив полковник. — Бачите, мем, на ГРЛ також з’явились позначки гравітаційних хвиль. Щось відбувається.

— Так, відбувається, — погодилась Знаюча. — Але наші прилади можуть бачити лише відлуння подій. Там видно норн?

— Ні, мем, ані норн, ані енергетичних виявів їхньої активності.

Тим часом кілька ґиргів залізли до люка. Один із білих силуетів зробив блискавичний випад, і найсміливіший із жовтих «тарганів» заточився. Інші позадкували.

— Неймовірно! — прошепотів Кайсим.

Стало помітно, що інтенсивність теплового випромінювання ґиргів меншає. Їхні інфрачервоні зображення стали помітно червонішими.

— Збільшіть оптичну картинку з ґиргом, — наказала Сайкс.

— З яким саме, мем?

— З тим, що впав.

Камера наблизила спинні сегменти враженого чулімбою ксеноморфа. Розташовані «ялинкою», його панцерні пластини здались Знаючій деформованими. Раптом вона зауважила, що одна з них ворушиться.

— Ще можна збільшити?

— Звісно, мем.

Тепер зображення підозрілої пластини зайняло ледь не дві третини площини центральної панелі.

— Норни, — мовив Кайсим.

— Де?

— Таке чорне блискуче желе, мем. Он там, де нижній край пластини.

— Бачу… Так має бути?

— Ні, мем. Норни залишають свого носія.

— Отже…

— У нас вийшло, мем. Чулімби зруйнували симбіотичний зв’язок.

10

Борт лінкора L1 «Айн-Соф»,

орбіта планети Фаренго (9КВ97:2),

система зірки Таліс.

6 юна 417 року Ери Відновлення.

Екрани показували Фаренго так, як виглядала б планета крізь прозоре вікно в оболонці корабля. Її жовто-коричневий диск займав усю панорамну демонстраційну панель і перший пост «Айн-Софа» здавався балконом, виставленим у космічний простір. Зоран уже кілька хвилин вимірював нервовими кроками цей уявний «балкон». Він чекав на Тарасваті. Щойно командор отримав перелік учасників експедиції, котрих ґ’орміти офіційно запросили відвідати Розплідник Богів. І в нього виникли питання до Знаючої.

— Ви чимось схвильовані, командоре? — запитала Преподобна, ледь ступивши на поріг корабельної рубки.

— А ви ніби не знаєте?

— У вашому мозку тепер такий щільний натовп думок, що я не можу побачити наріжної.

— Ну, так я вам її висловлю, — у голосі Зорана дзвенів метал. — Мою наріжну думку. Я, Преподобна, вважаю за вкрай неправильне те, що мене, першого офіцера борту, не інформують про людину яка перебуває на довіреному мені бойовому кораблі. Навіть якщо це людина у коконі. Навіть якщо це дитина. Навіть ці обставини, Преподобна, все одно не змінюють ідіотського становища, в якому я опинився завдяки піфійській політиці. Вашій політиці, Преподобна! Місцеві ящери інформовані про склад експедиції краще, аніж командир корабля! Це взагалі… безпрецедентно!

— Це не я вирішувала.

— А хто?

— Наскільки мені відомо, домовленість щодо розміщення на лінкорі біологічного контейнера з Кішею Шайнар була досягнута між Святими Матерями та імператором Еарланом. Однією з умов цієї операції була її повна секретність. Мені заборонили ділитись інформацією про Кішу із будь-ким, не лише з вами. Ані адмірала Олівейру, ані його заступників, ані Адміралтейський Штаб не інформовували про цю операцію. Такою є воля монарха… Мені немає за що вибачатись перед вами.

— У чому сенс операції?

— Не знаю. Маю лише припущення.

— Доповідайте.

— Існує небезпека, що проти лінкора ворог застосує ту саму древню зброю, якою знищили екіпаж «Максвела». Ця зброя, як нам повідомили ґ’орміти, не має функції вибірковості, вона розрахована на незворотну деструкцію усього живого на ураженому об’єкті. Святі Матері і Теслен, як здається мені, передбачили, що для ворога донька відступниці Шерми являє собою певну цінність. Кіша Шайнар, на мою думку, досі виконувала роль своєрідного «живого щита». Іншого захисту від цієї зброї у нас немає.

— Якщо все було так секретно, то звідки ж ворог мав дізнатись про сплячу в контейнері дитину?

— Ворог, як прийнято тепер вважати, отримав доступ до арсеналу древньої раси. Цілком може бути, що він володіє засобами точної ідентифікації