Степан Далавурак - Чарівне горнятко

class="p1">— Я би вам, пане, щось сказав, лише боюсь, аби ви мене не били.

Той пан, що гостем приїхав, говорить:

— Не бійся, я за тебе заступлюся.

Повертається хлопчина до господаря спиною і каже:

— Я виконаю ваше бажання, але спочатку виконайте моє. Поцілуйте мої п'яти, але так, аби ви ні вклякали, ні сідали, ні згиналися.

Як почув таке пан, більше нічого не хотів загадувати хлопчині. А цей, що пастуха привіз, каже:

— Говорив я, що слугу не переговориш. То бувай здоров і більше не май мене на кпи.

Повертається пан із міста додому, довіз хлопчину на пасовище, заплатив йому за перемогу.

— Якщо ти мені потрібний будеш, то я приїду по тебе, — сказав.

А потрібний панові став той пастушок дуже швидко. Десь на третій день цар оголосив по всій державі, що шукає такого чоловіка, який би з нього дурня зробив. Кому це вдасться, той дістане добру нагороду.

Приїжджає пан за хлопчаком і розказує, чого забагнув цар. Хлопчак і каже:

— Гаразд, пане. Лише заплатіть за все, що буду купувати.

Приїхали до міста, зайшли в магазин. Хлопець бере бритву, ножиці і все, що треба голяреві, а пан за все платить.

— Можемо йти.

— А не забув чого? — питає пан.

— Все купив. їдьмо.

Приїхали під царський палац. Бричка зупинилася, а пан скочив та й десь заховався.

Підходить хлопець до вартового і каже:

— Передай цареві, що приїхав до нього голяр.

Наказав цар варті пропустити хлопця. Ввійшов він, а цар подивився і каже:

— Щось я тебе не знаю. Скажи, хто ти на ім'я?

— Чивинебачилитакого, — каже хлопець.

— Дивне якесь прізвище. Та давай. Подивлюся, чи добрий із тебе спеціаліст, чи на шибеницю тебе відправи ти, що берешся царя голити.

Обстелив хлопець царя білим, як і має бути, і береться до роботи. З правого боку півголови підстриг, з лівого півбороди підголив, а тоді каже:

— Перепрошую, але я мушу на хвилинку вийти.

Цар чекав його хвилину, п'ять, десять, а через півгодини встає і йде свого голяра шукати.

А голяр тим часом скинув голярську одежу, знайшов пана і йде з ним під царський палац.

Зібралася купа людей під палацом, а тут і цар виходить, як опудало, і кричить:

— Чивинебачилитакого!

Вся царська родина і слуги аж попадали зі сміху. А цариця каже:

— Та коли ж я тебе бачила таким? Що з тобою?

Позбігалися прості люди і почали сміятися та плескати у долоні, що таки знайшовся чоловік, який із царя дурня зробив.

ДІДОВА ДОНЬКА І БАБИНА ДОНЬКА[80]

Про дідову доньку і бабину доньку є багато казок, але це не така. Давно-давно одна баба, як ще дівкою була, нажила собі дитину. Дід тоді парубкував і цієї баби не знав, а як оженився, то щасливо ґаздував з гідною жінкою. Та сталося так, що жінка його вмерла, і люди підмовили, аби сватав з другого села бабу з донькою.

Вдовець теж мав доньку і вирішив оженитися. Жили вони, жили, але баба страшно ненавиділа дідову доньку, бо та була дуже гарною, і лише почала відданичити — відбою від женихів не було. Дідова донька гарна та ще й працьовита, а бабина негарна та ще й лежебока. Бідкається баба сама собі:

— Та як так може бути — дідову доньку сватають, а з моєю ніхто й розмовляти не хоче.

І надумала позбутися дідової доньки. А як? Каже їй одного разу:

— Набери в мішки попелу і відвези до того млина, де дванадцять чортів мелють, а звідти маєш привезти дванадцять мішків питльованої муки.

Набрала попелу дідова донька, сіла на воза і повезла. До того млина було далеко, і доїхала вона аж на вечір. Розпрягла коней, зайшла до млина і стала чекати.,

Десь коло дванадцятої години млин сам почав молоти, і з'явилося дванадцять чортів.

Підходить найстарший чорт і каже:

— Ходи, дівко, танцювати.

— Та як я піду танцювати, коли стрічки не маю? — каже дідова донька.

Принесли чорти стрічку. Вона заплела косу, але танцювати знову не хоче.

— Як я піду танцювати у старій сорочці?

Принесли чорти й сорочку.

— Ходи, дівко, танцювати! — сердиться найстарший чорт.

— Та як танцювати, коли стара спідниця?

Пішли чорти, принесли спідницю. Одяглася дівчина, а танцювати не йде.

— Та ще чобіток не маю, — каже.

Бігали кудись чорти, бігали, а принесли й чобітки.

— Ходи, дівко, танцювати, — лютує чорт.

— Та ще сережок не маю, — озивається дівчина.

Метнулися чорти по сережки, так усе носили, поки дівчину не вдягли з ніг до голови. А тоді вона ще й скрині з одягом та золотими речами забагла. Несуть чорти скриню, але донесли лише до порога — бо когут запіяв, і всі втекли до пекла.

Дівчина в млині набрала мішків із борошном, висадила їх на віз, зверху висадила скриню і приїхала додому як цісарева дочка.

— Де ти все дістала, — питає баба.

— У млині,— відповіла дівчина.

І розказала, як чорти просили її до танцю.

На другий день баба свою доньку виправляє попіл молоти.

Приїхала дівчина до млина, чекає півночі. Дочекалася, прийшли чорти, і найстарший кличе її до танцю.

— Принесіть мені те і те, — каже бабина донька, — то піду.

Чорти кинулися в різні боки, позносили все, чого забажала, одяглася дівчина, взулася — і гайда з найстаршим чортом у танець. Як обкрутив нею чорт, то цілої кісточки не залишилося.

А дідова донька живе й досі.

ПРО ЧОЛОВІКА, ЩО МАВ ЗЛУ ЖІНКУ[81]

Кохалися хлопець і дівчина. Поки побралися, пройшло чотири роки. А як уже стали жити разом, то народилося у них двоє дітей.

Спочатку все йшло добре, а потім жінка дуже зненавиділа чоловіка. Що б не робив — не міг їй ніколи догодити.

Не раз уже казав:

— Жінко, спам'ятайся!

Але як щось укусить жінку, то рахуй, що пропало. Одного разу каже вона йому:

— Їдь у ліс і привези дров.

Поїхав він і шукає сухих дров, аби жінка не сварилася. Так він ішов, ішов і надибав глибочезну яму, що дна її не видно. Постояв над нею і подумав:

— Як я тобі не вгоджу дровами, то будеш у цій ямі.

Набрав повну фіру дров і привозить додому, а жінка відразу в сварку.

— Жінко, май розум, — умовляє чоловік. — Якщо ці дрова погані, то завтра поїдеш зі мною, нарубаю, яких сама захочеш.

На другий день обійшли худобу, нагодували дітей, впрягли коней, і обоє їдуть за дровами. Приїхали до лісу. Жінка скочила з воза і