Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

— Ти вже сам вирішуй, Онікс, — сказав він. — Схоже, нас дійсно чекає нелегка нічка… Але якщо буря буде не дуже сильною…

Онікс подивився на почорніле небо, де раз у раз спалахували зигзаги блискавок. У згущуваній темряві вздовж усього південного обрію гордовито погуркував грім. А за кормою ще догорав останній тремтячий промінь заходу, освітлюючи високі хвилі.

— Ну що ж, побачимо, — сказав Лебаннен досить похмурим тоном і спустився вниз, у маленьку перенаселену каюту.

Він намагався там практично не бувати і весь час проводити на палубі. На палубі він і спав, якщо йому взагалі вдавалося заснути. Але сьогоднішня ніч явно погрожувала бути такою, що навряд чи хтось на борту «Дельфіна» спатиме спокійно. Це був не просто сильний вітер, не просто шквал, а ціла низка запеклих штормових атак, які часто трапляються в Земномор'ї в кінці літа, наступаючи з південного заходу. У такі хвилини над здибленим стіною морем, яке здається киплячим, без кінця виблискуть блискавки, а грім гримить так, ніби ось-ось розколе навпіл корабель, спійманий бурею. Божевільні пориви вітру змушували судно пірнати, крутитися, здійснювати немислимі стрибки… У загальному, це була довга ніч, і вельми, треба сказати, гуркітлива.

Онікс тільки раз прийшов до Лебаннена порадитися: чи не варто йому все ж «шепнути слівце» вітрові? Лебаннен запитально подивився на шкіпера, який тільки знизав плечима. І шкіпер, і вся його команда були зайняті, але особливої тривого на кораблі не відчувалося. Що ж стосується жінок, то Лебаннену повідомили, що вони сидять у себе в каюті і грають в якусь гру. Іріан і принцеса спробували було вийти на палубу, але там навіть на ногах важко було втриматися, і вони, зрозумівши, що тільки заважатимуть команді, знову спустилися в каюту. Повідомлення про те, що «пані грають в азартну гру», надійшло від кухарчука, якого послали в каюту, щоб дізнатися, чи не бажають дами чогось поїсти. Вони бажали! Мало того, вони готові були з'їсти все, що завгодно.

Лебаннена охопила цікавість. Тим більше що «жіноча» каюта буквально сяяла вогнями, і сяйво ламп яскраво відбивалося в киплячій воді за бортом. Ближче до опівночі він набрався хоробрості і все-таки постукав.

Двері відчинила Іріан. Після гуркоту бурі і непроглядної темряви освітлена лампами каюта здавалася осередком затишку і спокою, хоча хиткі лампи відкидали на стіни потворні, викривлені тіні. Лебаннен раптом зніяковів: його з усіх боків оточували жінки, у різнокольоровому вбранні, з ніжними обличчями, смугло-золотавою і біло-рожевою шкірою, з прекрасним волосся, чорні, сиві, каштанові виразні очі… Очі принцеси невідривно дивилися на нього; вона була настільки вражена його несподіваною появою, що навіть не відразу підхопила якийсь шарф або покривало, щоб прикрити обличчя.

— Ох, ми думали, це кухарчук! — зі сміхом вигукнула Іріан.

Техану подивилася на Лебаннена і запитала, як завжди сором'язливо і дружелюбно:

— Що-небудь трапилося?

І він зрозумів, що так і стоїть на порозі, дивлячись на них, немов безмовний посланник якоїсь безжальної долі.

— Ні… зовсім нічого, правда!.. Я просто хотів… дізнатися: як ви тут? Прошу вибачення, я ж без запрошення до вас увірвався…

— Навряд чи ти винен в тому, що погода так зіпсувалася, — сказала Тенар. — Просто нам було не заснути, от ми з принцесою і вирішили навчити інших однієї вельми азартної каргадської гри.

Лебаннен побачив на столі п'ятигранні гральні кості, які, по всій видимості, належали Тослу.

— Ми грали на острови, — пояснила Іріан. — Але Техану і я весь час програвали. А ці неприємні карги вже виграли Арк і Ілієн.

Принцеса раптом опустила свій шарф, яким все намагалася прикрити обличчя, і повернулася до Лебаннена. Рішуча, надзвичайно напружена, вона була схожа на юного фехтувальника, який побажав битися з більш досвідченим противником на відповідальному поєдинку. У каюті було тепло, і всі жінки були босоніж, з оголеними руками і взагалі напіводягнені, але Лебаннен не міг відвести очей від принцеси. Вже одне те, що вона зважилася відкрити перед ним обличчя, притягувало його увагу до неї настільки сильно, як магніт притягує загублену голку.

— Прошу вибачення, що я так несподівано, не спитавшись, до вас увірвався… — знову, як повний ідіот, повторив він і кинувся геть, ретельно зачинивши за собою двері. Уже притулившись до дверей з того боку і ледь переводячи дух, він почув, як жінки дружно регочуть.

Щоб прийти в себе, Лебаннен трохи постояв поруч з рульовим. Дивлячись в завіяну вітром і дощем темряву, часом освітлювану спалахами далеких блискавок, він як і раніше бачив перед собою чорний водоспад волосся Техану, миле, добре обличчя Тенар і її глузливу посмішку, гральні кості на столі, округлі руки принцеси, її ніжну шкіру кольору меду, витончений вигин її шиї, біліючий на тлі густого каштанового волосся… Або золотистого?.. він не запам'ятав, якого кольору було в неї волосся, а бачив тільки прекрасні руки і шию, тільки її обличчя і очі, в яких читався відкритий виклик і відчай. Чого так боїться ця дівчинка? Невже вона думає, що він здатний заподіяти їй зло?

Одна або дві зірки спалахнули високо в небесах. Буря закінчувалася. Лебаннен пішов до своєї каюти, повісив гамак, бо на ліжках місця не було, і на кілька годин провалився в сон. Прокинувся він ще до зорі — як завжди, від відчуття стороннього занепокоєння — і піднявся на палубу.

День наступав такий ясний і спокійний, наче ніякого шторму не було і в помині. Лебаннен стояв на носі, дивлячись, як перші сонячні промені смугами лягають на воду, і йому раптом згадалися слова:

Радість моя! Лети, будь вільна!

Перш, ніж світлий Еа виник, і перш,

Ніж великий Сегой повелів Земномор'ю бути,

Ранковий вітер вже гуляв над морем безкраїм.

Радість моя! Лети, будь вільна!

Це був уривок з якоїсь балади або колискової пісні часів його дитинства. Більше він не зміг пригадати жодного слова, але мелодія була прекрасна, і він тихенько наспівував її, дозволяючи вітру тут же нести звуки, які зривалися з його губ.

З каюти на кормі вийшла Тенар і, помітивши Лебаннена, підійшла до нього.

— Доброго ранку, мій дорогий! — сказала вона, дивлячись на нього з любов'ю, і він теж ніжно привітав її. Він уже насилу пригадував тепер, чому тоді так на неї розсердився, і дивувався, як це взагалі могло статися, що він розлютився на Тенар.

— Ну як, острів Хавнор вчора виграли, звичайно ж, «противні карги»? — запитав він.

— Ні, Хавнор можеш залишити