Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

Таб показав рукою на її вбрання: світло-сіру сукню із червоним поясом. Тамара й сама знала, що має справді елегантний вигляд.

— До всього він оцінить твою французьку. Звісно, він знає англійську, але французи не дуже люблять розмовляти нею постійно.

— А які в нього політичні погляди?

— У соціальних питаннях він ліберал, у фінансових — консерватор. Нізащо не проголосує за французьку Соціалістичну партію, та якби жив в Америці, був би демократом.

Тамара все зрозуміла. Європейський політичний центризм був дещо лівіший від свого американського еквівалента. Ніщо в Табовому батькові не мало б її бентежити. Та попри те, вона сказала:

— Я хвилююся.

— Не варто. Він буде в захваті від тебе.

— Звідки така впевненість?

Таб знизав плечима дуже по-французькому.

— Бо те саме сталося зі мною.

* * *

План Генерала розкрили наступного дня в пресрелізі, розісланому всім посольствам і ЗМІ. Він збирався виступити з великою промовою в таборі для біженців.

На сході Чаду таких таборів налічувалося з десяток, і населяли їх переважно суданці. Одні були не згодні з тамтешньою владою, інші ж просто тікали від беззаконня. Ці табори розгнівали суданський уряд, що засідав у Хартумі. Він звинувачував Чад у покриванні злочинців і використовував це як привід відряджати до кордону військо для переслідування втікачів.

Уряд Чаду, своєю чергою, висував дзеркальні звинувачення. Зброя, яку суданській армії постачав Китай, потрапляла в руки чадським заколотникам, на кшталт Об’єднаних сил за демократію та розвиток й інших північноафриканських підпільних рухів.

Наслідками взаємних звинувачень були напруга у відносинах між державами й постійна небезпека заворушень на кордоні.

У кабінеті Декстера обговорити промову зібралися всі агенти. Декстер сказав:

— Посол захоче знати, що це означає, й очікує, що ЦРУ допоможе йому розібратися. Поки що нам відомо лише те, що станеться це в дуже несподіваному місці.

Першою слово взяла Лейла Моркос. Низький ранг ніколи не спиняв її.

— Я на дев’яносто дев’ять відсотків упевнена, що промова буде спрямована проти хартумського уряду.

Декстер запитав:

— А чому тепер? Та й навіщо така помпа?

Тамара сказала:

— Учора я чула, що промову готують у відповідь на перестрілку на мосту Нґуелі.

— А ти ніяк не вгамуєшся, — поблажливо промовив Декстер. — Але який зв’язок це має із Суданом?

Тамара стенула плечима. Усі знали, що зброя в терористів із Судану, тож озвучувати очевидне вона не бачила сенсу.

Увійшла секретарка й дала Декстерові аркуш паперу.

— Нове повідомлення від президентського палацу, — оголосив він. Швидко пробіг очима папірець, здивовано гмикнув, тоді перечитав повільніше й нарешті промовив: — Генерал запрошує по одному представникові з посольств обраних союзників разом із журналістами супроводити його в табір.

Озвався Декстерів заступник Майкл Олсон:

— У який саме?

Декстер похитав головою:

— Тут не вказано.

Огрядний, неквапливий Олсон завжди був уважний до деталей.

— Усі вони за тисячу кілометрів звідси. Як туди дістатися?

— Тут написано, що транспорт надасть армія. Доправить усіх літаком в Абеше.

— Це єдиний аеропорт у тому регіоні. Та попри те, до кордону звідти ще добрих сто з гаком кілометрів.

Тамара знала, що Абеше — найспекотніше місто в Чаді, де цілий рік температура не опускається нижче тридцяти за Цельсієм, або ж дев’яноста — за Фаренгейтом.

Декстер вів далі:

— Від Абеше військові організують наземний транспорт. Поїздка передбачає тур таборами для біженців і дві ночі в готелі. — Насупився. — Дві ночі?

Олсон сказав:

— Аеропорт працює лише за світлового дня. Напевно, саме це й ускладнює логістику.

Ось вони, ті приготування, на які, за словами Каріма, знадобився час, усвідомила Тамара. Повезти групу журналістів у пустелю — завдання не з легких. З іншого боку, невже на таке справді треба аж три тижні?

Декстер сказав:

— Вирушаємо завтра.

Лейла відповіла:

— Думаю, нашим представником буде Нік.

— Аж ніяк, — похитав головою Декстер. — Так він залишиться без захисту. По одній людині просять відрядити через обмежену кількість місць у транспорті, отже, охорони брати не можна.

— То хто ж тоді?

— Мабуть, що я, без команди бодигардів. — Вигляд він мав не дуже задоволений. — Дякую всім, — закінчив. — Я переговорю з послом.

Надвечір Тамара повернулася до себе на квартиру, прийняла душ, перевдягнулася й викликала машину до Таба.

Тепер мала власний ключ. Увійшовши, озвалася:

— Це я.

— Я в спальні.

Він був у самому спідньому, такий кумедний, що вона, замилував-шись, усміхнулася.

— А що це ти в саменьких трусиках?

— Як прийшов, роздягнувся і ще не встиг вбратися.

Тамара помітила, що він збирає невелику сумку, й усередині їй враз похололо.

— Куди?..

— Їду в Абеше.

Цього вона боялася найбільше. Ковтнула.

— Отакої! Там же, по суті, зона бойових дій.

— Не зовсім.

— Але сутички бувають.

— Коли ми йшли працювати в розвідку, розуміли, що часом буде небезпечно, еге ж?

— Це було до того, як я тебе покохала.

Він обійняв і поцілував її. Тамара знала, що йому подобається чути таке. За хвилину відірвався від неї та сказав:

— Обіцяю бути обережним.

— Коли ідеш?

— Завтра.

З голови їй не йшла думка, що це може бути їхній останній вечір разом, та вона наказала собі не драматизувати. Врешті, він ще з Генералом, і їх охоронятиме армія. Він спитав:

— Чого ти хотіла б на вечерю? А може, кудись сходимо?

Нараз захотілося тримати його й не відпускати.

— Спочатку в ліжко, — мовила, — а повечеряємо потім.

— Мені подобаються твої пріоритети, — мовив Таб.

* * *

Генерал виступив наступного дня. У вечірніх теленовинах його показали при повнім військовім параді в оточенні озброєних солдатів. Стояв перед великою групою журналістів, а здаля на нього дивилася купка худих брудних біженців.

Промова була дуже палка.

Поки Генерал говорив, пресофіс уряду розіслав текст промови. Вона виявилася провокативнішою, ніж можна було очікувати, й Тамара пошкодувала, що заздалегідь не отримала чернетки. Можливо, її й вдалося б почитати, якби не вліз Декстер.

Розпочав Генерал із закидів у бік Судану щодо вбивства капрала Акермана. Державні ЗМІ вже натякали на це, проте вперше звинувачення було кинуто прямо.

Далі він розповів, що вбивство є частиною програми суданського уряду з фінансування тероризму в усьому Сахелі. Це також була пряма заява про те, у що вірив багато хто, зокрема й