Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Подивіться на цей табір, — промовив Генерал, проводячи рукою навколо, і камера покірно повернулася за його жестом, вихоплюючи поселення, що виявилося більшим, ніж очікувала Тамара: не кількадесят наметів, а пара сотень нашвидкуруч збитих халабуд, серед яких де-не-де виднілися захирілі деревця, що вказували на озеречка або криниці. —У цьому таборі живуть люди, що втекли від кровожерного хартумського режиму.

Тамара замислилася, як далеко він зайде. Білий дім не бажав дестабілізувати ситуацію в Чаді, бо це був цінний союзник у війні з ІДВС. Пре-зидентці Ґрін промова точно не сподобається.

— Чад має гуманітарний обов’язок перед своїми сусідами, — сказав Генерал, і Тамара збагнула, що він наближається до головної думки. — Ми допомагаємо всім, хто прагне врятуватися від тиранії й несправедливості. Це наш обов’язок, який ми виконуємо — і не плануємо зупинятися. Нас не залякати!

Тамара спала з лиця. Ось вона — суть усієї промови. Він відкрито дав добро незгодним із суданським урядом заснувати штаб у таборі біженців. Промовила сама до себе:

— У Хартумі розсердяться.

Почувши її слова, Лейла Моркос додала:

— Страшенно.

Промова закінчилася. Усе минуло тихо-мирно. Таб казав правду. Виходячи з-за столу, Тамара порівнялася з Лаян, яка промовила: — Сьогодні о сьомій?

— Авжеж, — відповіла Тамара.

* * *

Лаян мешкала на північний схід від центру міста, в районі Нджарі. Тут скрізь валялося сміття, обабіч вулиці стояли будинки, сховані за потрісканими бетонними парканами й іржавими залізними ворітьми. Тамару вразила вбогість району. Лаян завжди приходила на роботу стильно вдягнена, нафарбована зовсім трішки, але зі смаком, з елегантно зібраним волоссям. Нізащо не скажеш, що вона з нетрів.

Як і в більшості нджаменських обійсть, висока хвіртка відчинялася всередину. Тамара увійшла й побачила Лаян — та зігнулася над вогнищем посеред подвір’я. Поряд стояла старша жінка, дуже схожа на неї. Біля дому була прибудова зі стінами зі шлакоблоку й бляшаним дашком. У кутку примостився скутер Лаян. Тамара з подивом побачила чотирьох малих дітлахів, що бавилися в куряві. Секретарка посла ніколи не розповідала про них і не тримала на столі фото.

Лаян привіталася з гостею, представила їй свою матір, а тоді, махнувши на дітей, назвала чотири імені, які Тамара миттю забула.

— Усі ваші? — запитала вона, і Лаян кивнула.

Чоловіка ніде не було видно.

Тамара зовсім не так уявляла собі домівку колеги.

Мати дала їй склянку прохолодного лимонного напою.

— Вечеря майже готова, — сказала Лаян.

Схрестивши ноги, вони сіли перед мисками на килимі у великій кімнаті будинку. Лаян приготувала дарабу—овочеве рагу, заправлене арахісовою пастою, червону квасолю в гострому томатному соусі та рис, приправлений лимонним соком.

Діти вечеряли окремо від дорослих. Усе було надзвичайно смачне, і Тамара добряче наїлася.

— Я знаю, чому Декстер повернув вам Каріма, — сказала Лаян французькою, щоб не зрозуміли мати й діти.

— Справді?

Тамару її слова заінтригували, бо сама вона не могла здогадатися.

— Декстер розповів послові, а Нік — мені.

— Що він казав?

— Що Декстер не сподобався Карімові, тому він і не поділився інформацією.

Тамара усміхнулася. То он воно що. Утім, нічого дивного. Вона доклала чимало зусиль, щоб здобути прихильність Каріма. А Декстер, певно, навіть не намагався бути люб’язним і сприймав Карімову допомогу як належне.

— То Карім просто відмовився дати текст Декстерові.

— Карім сказав, що ніякої промови не буде.

— Оце так.

— Декстер заявив Нікові, що Карім розмовлятиме лише з вами, бо той ласий до білих дівчат.

— Декстер що завгодно скаже, тільки б не визнавати своїх помилок.

— І я так вважаю.

Мати Лаян принесла каву й забрала дітей спати.

Лаян повела далі:

— Хочу подякувати вам за добре ставлення. Дня мене це важливо.

— Ми ж просто розмовляємо, тут нічого такого, — сказала Тамара.

— Чоловік пішов від мене чотири роки тому, — мовила Лаян. — Забрав усі гроші й машину. Довелося виїхати зі старого дому, бо сама оренди я не тягнула. Наймолодшому тоді був рік.

— Жах.

— Найгірше — я тоді вважала, це через мене, тільки не розуміла, що такого зробила. Я підтримувала чистоту й лад у домі, виконувала всі його забаганки в ліжку і народила йому чотирьох прекрасних діток. Де я помилилася?

— Це не ваша провина.

— Тепер я це розумію, але коли таке стається... починаєш шукати причини.

— І що ви зробили?

— Переїхала сюди, до матері. Вона була бідна вдова й жила сама, тож дуже зраділа, коли ми оселилися з нею. Проте мама не могла вдягати й годувати шість душ, і мені довелося шукати роботу. — Вона подивилася Тамарі в очі й повторила з притиском: —Довелося шукати роботу.

— Розумію.

— Це було складно. Я маю освіту, знаю англійську, французьку й арабську, але в Чаді неохоче беруть на роботу розлученою їх вважають пропащими жінками, від яких самі неприємності. Я мало не втратила надії. Однак чоловік мій був американцем і дав мені дещо, чого не відняти: громадянство США. Так я знайшла роботу в посольстві — досить непогану, з американською зарплатнею, якої вистачає на освіту дітям.

— Складна життєва історія, — промовила Тамара.

Лаян усміхнулася:

— Зі щасливим кінцем.

* * *

Наступного дня в Абеше завирувала потужна піщана буря. Нерідко такі буревії тривали лише кілька хвилин, однак ця затягнулася. Аеропорт закрили, престур табором перенесли.

Через день у Тамари була призначена зустріч із Карімом, але вона запропонувала побачитися не в «Ламі», щоб ніхто не зауважив, як часто вони бувають там разом. Карім казав, що в «Кафе де Кайро» їх навряд чи помітять і дав адресу. Заклад розташовувався далеко від центру міста.

Це була чиста, але простенька кав’ярня, куди ходили лише місцеві. Стільці пластмасові, столи накриті цератою. На стінах — фотографії з єгипетськими краєвидами: Ніл, піраміди, мечеть Алі Мухаммеда, Некрополь. Тамару радісно привітав офіціант у бездоганно чистому фартусі й провів до столика в кутку, за яким на неї вже чекав Карім. Він, як завжди, був у бездоганному діловому костюмі й дорогій краватці.

— Дуже незвично бачити вас у цьому місці, друже мій, — усміхнулася Тамара, сідаючи.

— Заклад належить мені, — відповів Карім.

— Це все пояснює.

Її зовсім не здивувало, що власником кафе виявився Карім. Уся чадська політична верхівка мала гроші, які інвестувала.

— Генерал виступив із цікавою промовою,