Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

-Історія про те, як Стражниця зустріла своє вогненне серце…

Рубі залишила дівчат слухати легенду і пішла повільніше, вдихаючи пахощі лісу.

-Наставник розповідає легенду? – біля неї, наче з-під землі, виріс Севен.

Рубі здригнулася, та очей на нього не підвела. Не наважилася.

-Так.

-І це все? – його голос звучав іронічно. – Невже не буде «У тебе що, вуха видовжуються?» чи «Яке тобі діло до того?»

Рубі продовжувала витріщатися в землю, наче побачила там хтозна-яку цікавинку.

-Рубі, – Севен із такою силою смикнув її до себе, що, якби не підтримав, вона в ту ж мить полетіла б на нього, а разом із ним – кудись у гущавину лісу. – Глянь на мене!

Дівчина звела на нього погляд. Його блакитні очі випромінювали таке глибоке і сильне почуття, що їй здалося, наче вона потрапила під сонячні промені. Але разом із тим вони висловлювали невтоленну муку.

-Що трапилося? – Севен охопив долонями її обличчя. – Ти ходиш, мов сама не своя. Ні з ким не розмовляєш, ні на кого не дивишся, йдеш, наче сновида… Що з тобою?

-Ти й сам чудово знаєш, – відгукнулася Рубі, відчуваючи, як крижана рука, що стискала її серце, тане і зникає – він не сердиться. – М… Міа… Це трапилося через мене.

Якийсь тамований спазм пробіг обличчям хлопця, і він схопив її за руки.

-Не кажи так, – глухо промовив він. – Ніколи так не кажи.

Не кажучи більше ні слова, він покрокував далі дорогою, все ще тримаючи її за руку. Рубі поспішала слідом, намагаючись упорядкувати свої думки. Їм потрібно було поговорити, не можна відкладати цю розмову.

Тому, коли Наставник Рейнард оголосив про привал, дівчина без жодних докорів сумління – з цього приводу – рвонула до Відступника, не звертаючи уваги на пильні погляди подруг. Севен здивовано підняв брови, коли вона приземлилася поруч, проте нічого не сказав, лише усміхнувся.

Вони мовчки обідали, що називається, чим Бог послав – бутерброди з сиром і кава з термоса. Рубі, замислившись, прожовувала хліб.

-Рубі, – до її вуха схилився Етелхард. – Я тобі скажу, тепер ти цим бутербродом точно не вдавишся, можеш відкушувати наступний шматок.

Рубі, всупереч його запевненням мало не подавившись, похмуро на нього зиркнула.

-Тобі ніколи не казали, що не можна лякати людей, особливо, коли вони обідають?

-Та ти ж сама до мене підсіла, чого ти лякаєшся?

Рубі закотила очі, попутно захопивши поглядом двох дівчат, які погрозливо дивилися на неї. Емілія навіть не звертала уваги на Пілота, який скромно стояв збоку і знову тримав квіти. Диво-хлопець.

-Се…Аселет, – виправилася Рубі, помітивши його погляд. – Нам просто необхідно поговорити.

-Хочеш обговорити наше спільне майбутнє? – поцікавився він.

-Давай пізніше, – зіронізувала дівчина, запізно зрозумівши, що саме каже.

-Ловлю тебе на слові, – усміхнувся він. – Я слухаю.

-Я розумію, тобі, мабуть, боляче і неприємно говорити про це, але…

-Тільки не кажи, що ти збираєшся говорити про Мію.

Порожнеча в його голосі вразила Рубі, і вона зиркнула на хлопця. Той сидів, спершись на дерево і дивлячись удалину – на диво порожній погляд.

-Збираюся, – кивнула Ернандес, рішуче поглянувши в його очі. – Я…

-Рубі, – обірвав її хлопець, – я готовий говорити з тобою про все. Але про ту…

-Ой-ой, Страж Етелхард, – криво усміхнулася вона. – Древні казали: De mortui – aut bene, aut nihil.

-Хм, не сказав би, що не маю, що відповісти, – тихо засміявся він, – але добре вже, говори, зацікавила.

Рубі раптом посерйознішала, глянула на хлопця. Той сидів і напружено вдивлявся в її обличчя, усмішка потрохи зникала з його обличчя.

-Отож, – почала Рубі, – все це тягнеться вже віддавна. Проте у цій справі стався несподіваний поворот. Це трапилося в ніч між другим і третім днем поїздки в Делігіро. Мені не спалося, тому я вирішила пройтись. І зустріла Мію.

Севен сіпнувся.

-Вона запитала мене, що між нами – між мною і тобою – відбувається. А тоді…

-Що? – голос хлопця сів і став геть хрипким.

-Вона сказала дещо… – Рубі відчула, що червоніє. Одне діло – прокручувати це все в думках, зовсім інше – розповідати хлопцеві, через якого все сталося.

-Рубі, не муч, говори вже.

-Якщо коротко, вона сказала, що бачить, що між нами щось є, що ти від мене не відступишся… І попросила відступити мене.

Севен сидів прямо, ніби палицю проковтнув. Рубі продовжувала:

-Мовляв, вона в тебе закохана чи не з дитинства, бо ваші тати разом тренувалися, вона постійно була поруч, бачила усі твої походеньки, але не показувала своїх емоцій із цього приводу, а допомагала тобі і чекала, що ти, зрештою, оціниш її, і ви житимете довго і щасливо.

Хлопець ледь чутно пирхнув.