Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Розділ 16.Далі до столиці

Сонце світило на них крізь гілля дерев. Денна спека ще не розгулялася, але вже відчувалася.

Стражі йшли вперед, не роззираючись та не розмовляючи. Притихла навіть Адайн.

Усьому цьому була причина – ніхто не хотів намарно витрачати сили. Вони йшли пішки вже третій день, знемагаючи від спеки, важкого взуття, наплічників, які Стражі несли чисто автоматично,  намагаючись не помічати, зброї, яка теж додавала немало ваги… І невідомості.

Наставник Рейнард повідомив Університет про зміни в їхній манері пересування, проте у відповідь прийшло повідомлення, що Квартал евакуювали. На згадку про Дзеркало-Кордон усі перезирнулися і здвигнули плечима, що сталося з ним, було невідомо. Світ, в якому вони жили досі, розвалився на частини. Його більше не було. Допомоги чекати нізвідки.

Про Мію ніхто не розмовляв. Хоча, як підозрювала Рубі, згадували.

Сама Рубі теж не була винятком.

У вухах усе ще дзвенів той передсмертний крик Стража Вілард. Дивна це була дівчина – пожертвувати всім заради хлопця і загинути так по-дурному через заздрість.

Страж Ернандес не сміла підняти очі. Їй постійно здавалося, чи й не здавалося зовсім, що на неї дивляться з докором. Хоча вона не вбивала Мію, просто стала причиною її падіння, але повелася неприпустимо, пішла проти своїх. З іншого боку, Міа не була одержимою, не належала до Слуг і все ж намагалася вбити її.

Світ, у якому вони жили досі, зник. А новий був вельми своєрідним – у ньому Стражі вбивали одне одного, а демони намагалися їх захистити від своїх же.

-Гей, – Ем торкнулася її руки. – Все добре?

Рубі кивнула, продовжуючи сліпо витріщатися в землю.

-Ти чого? – з іншого боку вигулькнула Катрін, уважно дивлячись на сестру.

-Це називається «докори сумління», – огризнулася Ернандес.

-А я думала, що в нас Емілія уособлює совість, а не ти, – Катрін іронічно на неї глянула. – Про що ти? Ти ж і сама розумієш, не ти – то тебе. Чи ти мала стояти і чекати, поки Мі… Поки тебе скинуть в те урвище?

-Не знаю, – понуро відказала Рубі, свердлячи поглядом траву під ногами.

-Зате я знаю, – озвалася Ем. – Звісно, що ні. Ти вчинила правильно.

-Та як ви не розумієте? – Страж Ернандес здійняла руки до неба. – Вона ж не була мені ворогом!..

-Як на мене, саме ним вона і була, – безапеляційно перебила сестру Катрін.

-Ага, в дурній дівочій сварці «Кого більше любить хлопець».

-Нічого собі, дурна дівоча сварка, – вражено пробурмотіла Емілія. – Ви зчепилися у найсправжнісінькій бійці…

-Тим не менш, – наче не чула Рубі, – вона була швидше моєю суперницею… Але не ворогом. Не одержимою. Не демоном. Як я могла так вчинити?

-Тобто почати захищати своє життя? – фиркнула Катрін. – Навіть не знаю, як ти на це наважилась.

-Цього можна було уникнути, – упиралася Рубі, в глибині душі понад усе бажаючи, щоб дівчата таки переконали її.

-Рубі, отямся, – Емілія з тривогою вдивилася в обличчя подруги. – Тепер ти все одно цього не дізнаєшся. Навіщо мучити себе?

-Ем, у мене чомусь таке враження, що я мучитимусь усе життя, яке мені ще залишилося… – Рубі непомітно торкнулася свого передпліччя крізь рукав. – Дарма, що на моїх руках немає її крові.

Дівчина зітхнула.

-Та й Дуан, мабуть, ненавидить мене тепер.

-А тобі, якщо вдуматися, не все одно? – стенула плечима Катрін.

-Мені було б усе одно, якби я була винною, якби мала намір убити Мію. А тут така двояка ситуація… Загинула вона наче й через мене, проте я її навіть не зачепила. Абсурд.

Дівчата затихли. Їхній загін мовчки просувався далі.

Адайн мовчала, схоже, лише тому, що була надто захоплена історією, яку тихенько розповідав Наставник Мо. Рубі, зацікавившись, підійшла ближче.

-…А цю легенду мені ще в школі розповідали, – проповідував Наставник, замислено дивлячись у простір. – Кажуть, вона дуже стара, але мені вона подобалась. Вона про одну Стражницю, якій судилося врятувати всіх.

Мо трохи помовчав і повів далі.

-Отож, трапилося це давно-давно. Жила в нашому рідному Місті…

-В Емеріссі? – уточнила Адайн, і Рубі з усмішкою похитала головою. Мовчанка малої була ілюзорною.

-Так. Отже, жила в ньому Стражниця. Ніхто мені не повідомляв, як її було звати, тому і я вам не скажу, – схоже, Наставник помітив присутність Рубі, але нічого проти не мав. – Стражниця була чудовим бійцем, демони боялися її. Проте боятися – не означає змиритися. Вони прагнули знищити її за будь-яку ціну.

Рубі нишком усміхнулася. Під цей опис підпадали не лише славетні Стражі минулого. Цією Стражницею могла бути будь-яка з їхнього загону. Включаючи Адайн.

-Але вона була сильною, – продовжував Мо. – Вона не боялася пекельних створінь, вона боролася з ними. Хоч історія не про це.

Рубі подумки хихикнула. Оповідач із Мо був слабенький. Поруч пирхнула Ем, тож Рубі зрозуміла, що дівчата теж приєдналися до неї, щоб послухати цю легенду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍