Юрій Миколайович Щербак - Час великої гри. Фантоми 2079 року

у тій пісні: «там смуглянка, молдаванка собирала виноград»… чорні брови і божественні очі… а які груди! Вірите?

— Вірю, — сказав Гайдук.

— А я не вірю! Все здається, що мара якась… Чоловік її пішов до Румунії й не повернувся… Вона виходила мене, а потім лягла зі мною… І це було краще за всі ліки, за всі її бульйони та трави. Ви не повірите, Ігорю Петровичу.

— Повірю, — сказав Гайдук і подумав: «Ще одна Зара».

Невінчаний почав бити себе по лисій голові, але робив це не дуже охоче, а так — для годиться, позиркуючи на генерала — яке враження справило це дійство, запозичене з провінційних театрів.

— Тут без чаклунства не обійшлося. Від неї йшов якийсь дивний, незрозумілий запах. Ні, не парфуми. Щось інше. Одного разу я побачив пляшку з зеленою рідиною. Подумав — ось воно, приворот–зілля.

Потім, коли одужав, прочитав напис на пляшці: лістерин. Для дезінфекції. Щоб не захворіти від мене… Маріола не захворіла… це я, чорт лисий, захворів на неї. Бо коли одужав — залишився з Марійкою. Чоловік її був ковалем, мав невеличку кузню. Жили вони на Каларашівці, біля жіночого монастиря… Там місця божественні, Ігорю Петровичу. Гори, ліс густий, джерельця води чистої… як у раю. І все це на березі Дністра. Ну я почав потроху в кузні працювати… Йона, старший син Маріоли, допомагав мені. Важко було — темрява, злидні, мор, але я, грішним ділом, вирішив там залишитися. Я не пішов шукати Віру, а залишився… Уявляєте? Але ж я люблю Віру і своїх дівчат, ви мені вірите?

Гайдук дипломатично промовчав.

— Я зрадник, зрадник! — знову Невінчаний наніс кілька ударів долонею по черепу — Відпустіть мене… піду до Греції.

— Відпускаю, — сказав Гайдук, не додавши при цьому: «гріхи твої». Бо гріхи Невінчаного були й гріхами Гайдука. — Але за однієї умови.

Невінчаний перестав ляскати себе по лисині й уважно втупився хитрим поглядом в Гайдука.

— Мене також мучать мої гріхи, Григорію Івановичу. Мучить доля мами… Тому після Греції прошу вас піти до Польщі. Це майже по дорозі, — він відірвав аркушик з блокнотика, що лежав біля телефону. Черкнув на папірці з написом «Villa Dolce Vita» кілька слів та цифр й дав Невінчаному, який перестав розігрувати героя давньогрецької (чи новомолдавської) трагедії й усміхнувся так радісно, що Гайдук подумав: якщо не знайде Віру з дівчатами, то до Маріоли неодмінно зазирне. — Тільки не застрягніть знову в цих Атаках.

— Ні, — сумно похилив голову Невінчаний. — Повернувся чоловік Марійки — страшний циган з одним оком — і побив мене. А Йона йому допомагав. Вірите?

— Вірю, — ледь не розсміявся Гайдук.

— Але я слід залишив їй у животі. Глибокий слід. Цікаво мені знати, хто народився. Хлопчик чи дівчина? Бо від мене тільки дівчата народжуються.

— Коли і як ви підете?

— Ігорю Петровичу прошу вас відпустити зі мною охоронця Віктора, — Невінчаний вирішив «прокачати» Гайдука по повній програмі. — Він мови знає і наречену хоче розшукати в Італії.

Гайдук присвиснув.

— Тут у вас ціле пан'європейське турне намічається. Ось, візьміть.

Він витягнув з сумки жовту замшеву торбинку з золотими імперіалами, випущеними років двадцять тому європейським резервним банком, коли розпадався Європейський Союз, і віддав торбинку Невінчаному.

Той сказав, що від'їжджають вони негайно — їх чекає найнята Віктором карета, яка довезе їх до Мілана.

Обнялися міцно. Невінчаний ще раз схлипнув для порядку, а Гайдукові стало боляче, бо не знав, чи побачаться ще колись. Так і забув спитати, чому Невінчаний після Атак опинився саме в ЗЕК–116, де зустрів Гайдука біля церкви.

Вночі Гайдука знову мучило безсоння, терзали думки про маму та Олю. Думав болісно: чи не надурили його хлопці зі Світового уряду з угодою про ЗОМБІ і чи погодиться з її положеннями Василь Воля? Хто в цей Нульовий Час може поручитися за виконання будь–яких договорів? Велика Гра — жорстока річ.

У плетиві цих думок Гайдук раптом згадав, що Невінчаний, розповідаючи про свою історію кохання до Маріоли й свого вигнання з раю старим циганом, жодного разу не вимовив своє бойове гасло «бляха–муха».

Чи можна в це повірити?

49

Перше сонячне вікно у хмарах, що чорним коконом сповивали Землю, виникло у Тибеті, в колисці Людства, точніше над Лхасою. Бо саме тут оселився Бог. Духовний вождь Тибету — Далай–Лама XVI, який після повалення китайської окупаційної влади повернувся до Лхаси і розмістився в палаці Потала, люб'язно поступився Богові своєю літньою резиденцією — палацом Нарбулінгка, де все тішило Богову душу — і свіжа зелень бамбукових заростів, і озерця прозорої гірської води, і білокамінні постаті левів із зеленими бородами, і священна тиша в кімнатах, де легко було молитися й думати.

За всю історію існування Землі Бог уперше зіткнувся з ситуацією відсутності часу. Нульового Часу: якщо в момент створення Ним Всесвіту за допомогою Великого Вибуху часу взагалі не існувало й не могло існувати, бо таким був фізико–математичний розрахунок цього проекту, то зупинка часу після випадкових, неочікуваних, не санкціонованих Богом ядерних вибухів, стала неприємною несподіванкою, яка поставила перед Богом і Людством цілу низку складних питань:

— як довго може тривати Безчасся?

— чи дає Час Zero право на повну денонсацію, забуття, ігнорування всіх попередніх Божих заповідей, людських законів та історичних традицій?

— чи справді в умовах відсутності часу можна вирватися зі старих політичних, релігійних, національних та інших гетто, зламати всі стіни й кордони, позбутися всіх табу й почати знову — з чистого аркуша — творити нові громади, нації, держави — тобто абсолютно нову дійсність, незалежну від минулого?

Бог скликав глобальну нараду, на яку запросив свого улюбленого Сина Ісуса Христа, пророків та апостолів; учасники наради зліталися тихо, як птахи небесні, не привертаючи до себе жодної уваги мешканців Лхаси, оскільки в цей час святкувався Сагаалган — буддійський Новий Рік. На відміну від яскравих, червоних і помаранчевих, буддійських строїв, учасники наради, що зібралися в бамбуковій залі палацу Нарбулінгка, вдягнені були в біле.

Означивши проблему. Бог попросив висловитися, пообіцявши вислухати всіх.

Зіткнулися дві думки — Святого апостола Павла, який категорично виступив проти ліквідації попередньої спадщини людства, особливо заповідей Божих та Святого Письма, що могло б призвести до руйнівних наслідків і повалення освяченої тисячами років розвитку людської цивілізації, яка базується на усталеному