Володимир Опанасович Обручев - Земля Санникова

— Жертва була!.. — промовив Горюнов і замовк.

Він зіставив таємне жертвопринесення вночі, якому передувало випровадження всіх жінок і дітей із оселі, та зникнення полоненого й запідозрив недобре.

Пізніше, користуючись відсутністю всіх жінок і Горохова, він переказав свої підозри двом товаришам. — Неодмінно треба дізнатися, чи правильна моя підозра. — Якщо вони почали приносити в жертву людей, то, почавши з вампу, вони можуть перейти й до нас, якщо нещастя не припиняться.

Але дізнатися щось про цей факт не було можливості. Воїни розповідали охоче, що шаманові на молінні духи наказали принести опівночі жертву, звичайну жертву — білого оленя, на березі священного озера, після чого вода почала виступати з жерла й залила перед їхніми очима дно. Вони заперечували, що був землетрус цієї ночі, очевидно, не помітили його, ідучи до озера, чи під час моління на березі.

Минуло кілька днів; була тільки половина серпня, але пахло глибокою осінню: кожну ніч були морози, туман, іній; листя на деревах, не встигнувши пожовкнути, опадало, трава на полях уся поблякла й полягла. Перелітні птахи зникли й озера спустіли; за ніч вони тепер замерзали повністю і ледь розмерзались до вечора. Сонце часто ховалося за густими хмарами й ледь гріло. Жінки почали діставати з мішків зимовий одяг і квапливо лагодити його. Чоловіки напружено зайнялися заготівлею дров. Мандрівники знову почали помічати ворожі погляди, які кидали на них онкілони під час зустрічей, а жінки, крім Аннуїр, почали дедалі частіше відлучатися й проводити час у землянці Амнундака. За порадою Ордина, Аннуїр теж почала ходити разом із ними, щоб не вирізнятися своєю відданістю чужоземцям і тому легше дізнаватися про замисли онкілонів.

15 серпня зранку подув північний вітер і почалася справжня хурделиця — сипав сніг при температурі кілька градусів нижче від нуля. Опівдні сніг припинився, і, вийшовши із землянки, мандрівники могли бачити Землю Санникова в повному зимовому вбранні; галявину, вкриту товстим шаром снігу; оголений листяний і прикрашений снігом хвойний ліс. Онкілони теж вийшли із землянки вождя й оглядалися; жінки негайно побігли до них.

У сутінках до мандрівників прийшов Амнундак, чого не траплялося вже давно, від часів суперечки після землетрусу, який зруйнував його оселю. Він присів до багаття і, гріючи руки та втупившись поглядом у вогонь, повів таку мову:

— Що ж це буде з нами, білі люди? Зима настала на ціле місячне коло раніше часу. Дерева навіть не пожовтіли, а замерзли. Птахи відлетіли, сонце не гріє. Якщо кількість снігу збільшуватиметься, усі наші олені загинуть. І бики, коні, носороги, теж загинуть. Чим онкілони харчуватимуться?

Мандрівники мовчки слухали ці скарги; вони знали причину передчасних холодів і знали, що на кращі зміни нема надії, поки не відновляться підземні шляхи, які давали улоговині тепло. Але хто міг сказати, коли це станеться? І яку вони могли дати надію Амнундакові?

Не отримуючи відповіді, він підвівся і, піднявши руку із погрозливим жестом, сказав:

— І все це зробили ви! Ви прийшли до нас із краю снігів та холодів і принесли сюди холод і сніг, тому що вам вони приємні, вам подобається жити на білій землі, білі люди! Холодом і снігом ви хочете знищити всіх онкілонів, щоб зайняти нашу землю. Чукчі витіснили наших предків сюди! Ви, могутні білі чаклуни, хочете знищити нас зовсім!

Він рвучко повернувся і вийшов із землянки. Мандрівники обмінялися стривоженими поглядами, і, коли вождь пішов, Горюнов сказав:

— Тепер, я гадаю, баритися вже нема чого — треба вирушати завтра якнайраніше; дме північний вітер, озера замерзли, туману не буде, сніг ще неглибокий.

— Так, якщо він ще підвалить, без лиж важко буде йти, — додав Костяков.

— І зимового одягу в нас тут нема — все на складі, — заявив Ордин.

— Ви як знаєте, — рішуче сказав Горохов, — а я залишуся в онкілонів. Цей холод скоро мине, і ми заживемо по-старому. А ви в льодах згинете, не діставшись до Котельного.

Його почали переконувати, але він уперто повторював, що тут краще, ніж у Козачому: життя сите, спокійне, дружина добра, землянка тепла, — нічого на долю нарікати.

— А якщо вас, Микито, заріжуть, як зарізали вампу, принесуть у жертву богам, щоб холод скінчився? — запитав Горюнов.

— Дурниці кажете! Вампу втік. Онкілони людей не ріжуть. Якби різали, давно б нас усіх повбивали, не стали б розмовляти, як от Амнундак зараз приходив. Просити будуть нас, а не різати.

Запанувала тяжка тиша.

Трохи пізніше Горохов підвівся й вийшов, а за хвилину вбігла Аннуїр.

— Зараз Амнундак прийшов від вас і сказав нам: «Білим людям більше жінок не дамо! Поки вони не припинять холод і сніг, ви живіть у мене, туди не ходіть, а то вам лихо буде». А всі чоловіки й жінки закричали: «Давно б отак, нехай вони поживуть без молока, без жінок, без коржиків!» Я тільки попросила відпустити мене за моєю ковдрою. Він сказав: «Іди, але зараз же повертайся назад!»

Аннуїр взяла свою хутряну ковдру й сказала Ордину на вухо:

— Вночі, коли там заснуть, я прийду до тебе, розповім, що дізнаюся, — справа, здається, кепська.

Вона побігла, залишивши мандрівників у пригніченому настрої.

— Так, завтра йдемо вдосвіта, — сказав Костяков. — Це, очевидно, перший крок у ланці репресій, які чекають на нас, щоб змусити нас скасувати ранню зиму.

— І якщо ми баритимемось, то дочекаємось того, що до нас поставлять у землянку варту, і тоді піти буде не так-то легко, — додав Горюнов.

— Поки Горохова немає, приготуємо все до відходу, — зауважив Ордин. — Але цікаво, куди він пішов, — чи не до Амнундака, виказати наші наміри?

Горохов і жінки протягом усього вечора не поверталися. Мандрівники самі приготували собі вечерю, зварили чай, склали торбини, потім ще довго сиділи, обговорюючи становище, нарешті, лягли спати. Горохов, очевидно, залишився ночувати в Амнундака.

Серед ночі Ордин був розбуджений Аннуїр.

— Іти вам треба скоріше, — сказала вона пошепки. — Воїни кажуть: от підземним духам принесли в жертву вампу — вони повернули воду до священного озера; духам неба пожертвували тільки оленя — вони розсердилися й прислали зиму. Треба і їм жертву кращу. Не кажуть, а я вважаю — вас мають на увазі.

— А Микита чув це?

— Ні, це було раніше. При ньому не говорили. Він прийшов і почав казати, що хоче онкілоном зробитися, від вас піде, буде з нами жити, він їм не хоче лиха робити. Так увесь вечір розповідав, як погано жити у вашій землі. Тепер онкілони зрозуміли, чому ви сюди прийшли: добру землю для свого племені шукаєте. А