Ванда Трезор - Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор

- Підводься, стерво! - роздратовано гарикнув він і схилився, вже схопив мене за майку на спині, потягнув до себе, намагаючись швидко поставити на ноги.

Я якраз і сама хотіла якнайшвидше підвестися, не хотілося, щоб цей покидьок тягнув мене через кам'яний поріг. І так щока проїхалася щойно по якомусь виступу цементної сходинки, і він боляче здер шкіру, коли мене смикнув той покидьок.

Я не бачила, що відбулося далі, але раптом почулося тихе, ледь чутне мені в цьому вовтузінні на сходах, гупання. Захват на моїй руці раптово ослаб. Незнайомець видав звук, схожий на охкання, крекання і чмоктання одночасно - і впав просто на мене.

Його тіло, важке, масивне, навалилося, штовхнуло мене, і ми обоє посунулися вниз, купою малою скотилися додолу і впали біля підніжжя сходів. Я опинилася під важким тілом, очевидно, непритомного незнайомця, заборсалася, намагаючись вилізти з-під нього, заскімлила жалібно й голосно, злякана таким раптовим падінням. 

- Марто! - почула я зверху з порога знайомий голос і розплакася...