Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння

– Забудь, – повторив він. – Тобі краще цього не знати.

– А чому всі тут стоять і нічого не роблять, щоб повернути Талію? – я повернулася до Олівії, яка першою відійшла від шоку і стояла біля столу.

– Наталю! – негайно зупинив мене чоловічий голос, і рука схопила за комір.

– Ну що ще? – нетерпляче спитала я. – Я хочу все бачити на власні очі.

– Щоб ти знову полізла до дзеркала? – грізно запитав Тарлійський король.

– Тримай мене міцніше, любий, – сказала я з найчарівнішою посмішкою, хоч і трохи щелепу не звело від старань. – І нікуди я не подінусь.

Дін підозріло оглянув мене, потім рушив до столу з кулею, зупинившись так, що стіл опинився між нами і відчиненими дверима. З цього місця було видно дзеркало, яке виглядало звичайним. Одразу ж я опинилася притиснута спиною до його твердих грудей, його руки міцно обхопили мої плечі.

Олівія повернулася до Маріти, але, згадавши щось, звернулася до світловолосого чоловіка, який досі мовчав.

– Артуре, повинна попередити, коли я зв'яжу дівчат заклинанням, Талія сама вирішуватиме, чи проходити їй крізь Браму Світу, – сказала вона. Побачивши, що блондин хоче щось сказати, перебила його. – Це не обговорюється. Я можу тільки покликати, вирішувати їй. Я знаю, що дівчина зараз в одному приміщенні з Брамою. Зараз мені бажано не заважати, бо я маю відновити зв'язок.

– Ще секундочку, – вигукнула я, вихопивши з кишені конверт, і спробувала зрушити з місця. Але мені, не вдалося.

– Артуре, передай, будь ласка, це Маріті, – попросила блондина, невдоволено поглядаючи на короля, якому було абсолютно начхати на моє обурення. – Це лист до моєї колишньої хазяйки квартири. Маріто, у листі я прошу її допомогти тобі на початку. Всі називають її бабою Маняшкою. Вона дуже добра людина, і прошу тебе, будь обережна, щоб не завдати їй жодної шкоди.

– Ваша Величність, – дівчина притиснула до грудей отриманий конверт, в її очах блищали сльози. – Я молитимуся за вас до кінця свого життя! Навіть якщо нічого не вийде, я все одно буду молитися.

Через кілька хвилин колишня служниця стояла біля дзеркала, все ще міцно тримаючи лист біля грудей. У листі було написано:

– «Бабо Маняшко! Пам'ятаєте, як ви часто казали мені: "Є багато, друже Герасиме, на світі такої чортівні, що й наймудрішим мудрецям не снилась". Дівчина, яка передасть вам цей лист, саме з цієї категорії. Я прошу вас допомогти їй розпочати нове життя. У неї немає документів і вона не знає, як поводитися в новій обстановці. Я дуже сподіваюся, що ви допоможете їй так, як часто допомагали мені. Я завжди згадуватиму з теплотою той час, коли жила у вас і ваші незрівнянні яблучні пироги. Ваша Наталя».

Олівія обома руками обхопила кулю, прошепотіла щось незрозуміле, заплющила очі й завмерла. Ми всі уважно стежили за дзеркалом. Спочатку нічого не відбувалося. Потім на поверхні дзеркала з'явилися легкі брижі, що почали рухатися, утворюючи дивні хвилі, які ставали дедалі більшими. І тоді Олівія високим, чітким голосом виголосила:

Відкрий Браму Світу ти з власної волі,
І стійко прийми розпорядження долі.
Хай промінь фортуни освітить твій шлях,
Майбутнє твоє у твоїх лиш руках.

І тут усе майже зупинилося!

– Вона не наважилася! – прошепотіла пророчиця. Поверхня дзеркала почала заспокоюватися, і тут пролунав відчайдушний крик:

– Ні! – Артур відштовхнув Олівію від кулі і, схопивши її обома руками, закричав:

– Талочка, дівчинко моя маленька, мій іскристий сонячний зайчик, йди до тата, рідна моя!

І раптом, як за помахом чарівної палички, інтер'єр у кімнаті з дзеркалом різко змінився. На місці колишньої служниці стояла заплакана, розпатлана, в пом'ятій сукні і, з міцно заплющеними очима, моя копія.

Світловолосий чоловік, що, мабуть, сам не очікував такого результату, завмер на мить, потім зробив кілька кроків до кімнати з дзеркалом і тихенько покликав:

– Дитинко, підійди до мене, – мабуть, хотів негайно забрати свою дочку від дзеркала, але боявся її налякати. Як би не сталося чогось непередбачуваного.

Дівчина трохи розплющила одне око і тут же з пронизливим вереском кинулася до Артура.

– Татусю, мій татку! – закричала вона і з розгону повисла у білявого чоловіка на шиї, ледь не зваливши його з ніг. – Господи, татусю, я вже не думала, що побачу тебе.

Артур сховав обличчя у волоссі дівчини і якось підозріло прокашлявся, очевидно, щосили намагаючись не приєднатися до ридання дочки. Я навіть не збиралася приховувати свій настрій.

Від сліз, що набігли, у мене защипало очі, потім краплі покотилися по щоках, залишаючи мокрі доріжки. Виявляється, я надзвичайно сентиментальна особа. Урочистість моменту зруйнував Його Величність.

– Артуре, потім пообнімаєтесь. Пішли надвір.

Талія від цих слів смикнулася і повільно повернула голову в наш бік. Очі її розширилися, вона навіть затамувала подих. А потім, відпустивши шию батька, почала задкувати у бік кімнати з дзеркалом.

– Артуре, чи не думаєш ти, що я ще когось шукатиму, щоб повернути твою боягузливу дочку, якщо вона зараз знову влізе в дзеркало?

Талія від почутих слів різко зупинилася й озирнулась назад.

– Ой, матусю! – знову підскочила до Артура і сховалася за його спиною, з жахом поглядаючи на королівське подружжя, тобто на нас з Діном.

– Ваша Величносте, – нарешті озвалася Олівія, яка досі мовчала. – Якщо ви не плануєте повертатися зараз, я могла б укласти дівчат відпочити в будинку?

Не встигла пророчиця завершити свою пропозицію, як пролунав синхронний чоловічий крик:

– Ні! – ми з Талією не менш синхронно підскочили від цього крику.

– Олівія! У тебе що, з головою не все гаразд? – продовжив, самі знаєте, хто. – Ти думаєш, що їх хтось залишить тут довше, ніж на хвилину?

– Але дамам треба відпочити, – не здавалася потенційна смертниця. Хоча суперечити королю їй було не вперше.