Анна Мавченко - З роду старої крові, Анна Мавченко

– Ви тому тут, тому стали відступниками? – здогадалася Корнелія. – Щоб мати змогу бути разом?

– Так, – Кора всміхнулася – вперше з моменту їхнього знайомства так легко й невимушено, як сонячний зайчик. – Наші батьки – евпатриди. Знать зазвичай дотримується єдиної думки у складних соціальних питаннях і, з власної волі чи ні, намагається підлаштовуватися під переконання лорда, щоби не втрапити в його немилість. Не важко здогадатися, яких поглядів дотримуються намісники обох сторін. А рід Метліна, крім того, бере початок ще з часів Великої війни й зародження драконів…

– Оу, – не стримала принцеса співчутливого, уявивши, наскільки, мабуть, складно було їм двом з такими… древніми родичами, – стара кров…

– І не лише кров, – пирхнула дроу, – цим довбням не завадило б переглянути й оновити політичну систему з її расово-дискримінаційними недоліками.

Еллі коротко хихикнула. Кора в цей момент мала украй войовничий і рішучий вигляд, тож принцеса не сумнівалася, що вона не побоялася б точно так само висловитися в лице старійшинам.

– Через ці дурнуваті старі чвари страждає надто багато істот, – усмішка на обличчі дроу стліла. – Уявляєш, скільки споріднених душ так і не возз’єдналися, розділені кольором шкіри та вірою в різних богів?! Я вважаю це надто несправедливим, ніхто на таке не заслужив, але ж усі забули, що ельфи та дроу – одного коріння. Ми вийшли з однієї колиски – лісу, ось, що насправді повинно мати значення. Але хто я така, щоб диктувати лордам, як вони мають правити? Ніхто. Одна жалюгідна душа. Втікачка, яка вибрала щастя з коханим у вигнанні замість нікчемного існування з власним направду нещасним народом.

Дівчина глибоко вдихнула й поволі видихнула – так, наче скинула з душі тягар, який давно її мучив; поділилась із кимось своїм болем просто щоб не терпіти його наодинці.

Проте Корнелія не могла сказати, що розуміє Кору. Принцеса ніколи нікого ще не кохала й не була певна, що зможе. Заради матері вона, мабуть, залюбки багато чим пожертвувала б, однак заради чоловіка…

Хай там як, у раптовій сповіді Кори промайнуло дещо, що Еллі просто не змогла пропустити повз увагу. Не скористатися моментом було б украй нерозумно, тож дівчина поцікавилася:

– Ти сказала «споріднені душі»? Хто або що це?

Оновлення 13.06.

Дроу перевела м'який погляд на Метліна, який розмовляв про щось із Ірвісом неподалік. В її прекрасних бурштинових очах спалахнуло тепло, осяяне щирою любов’ю. Таке, з яким вона не дивилася більше ні на кого.

– Споріднені душі, судженні, істинна пара – різні народи говорять по-різному. Але кожне з цих визначень має єдине трактування: так називають чоловіка й жінку, яких боги пов’язали особливим зв’язком, вищим за просте кохання. Таким істотам судилося бути разом, якщо вони колись бодай раз зустрінуться. Але в наш час це велика рідкість: надто вже замкнуте й обмежене середовище всередині домініонів. Більшість рас не люблять чужинців, навіть якщо ті не прості смертні. Тому й кажу: старі порядки руйнують мільйони життів.

– Не вірю, що знайти свою споріднену душу – насправді так важливо. Чоловіки і їх роль у житті жінок надто переоцінені, – в Корнелії зануртував палкий протест із нотками роздратування.

Невже й у Високому світі жінки не мають волі? Хто й для чого вигадав цей абсолютно безкорисний зв'язок, коли життя без нього теж може бути прекрасним? Відколи Корнелія покинула Сайріфію й перестала контактувати з токсичними особами протилежної статі, жити їй стало насправді набагато легше. Рівність, яку вона відчула на землях Скальдів, цілком здатна зробити життя комфортним, тож для чого ускладнювати все незрозумілими путами? Кохання, плотські втіхи, сімейне життя – все це дуже переоцінене. Зараз Еллі не має нічого з цього, проте почувається як ніколи вільною та щасливою. Їй не потрібен чоловік, не потрібна споріднена душа, якщо це не про демократію вибору.

– Мова йде не про чоловіків, а про справжнє чисте кохання – те, що постає з глибин самого єства; таке, заради якого і світ спалити не шкода, і себе принести в жертву; вічне, незрушне, невгасне – те єдине, що спроможне зробити земних істот по-справжньому щасливими. Це, без перебільшень, божа благодать, яка є, повторюю, надзвичайно великою рідкістю. Колись і ти зрозумієш всю цінність цього дару, щойно наважишся відпустити важке минуле. Сподіваюся, ти знайдеш свою споріднену душу, Корнеліє. Вірю, що десь вона таки існує. Мені шкода тебе й твого зламаного життя, однак я тебе не жалітиму, – дещо жорстко проказала останнє Кора й відвела невеселий погляд убік. – У всіх трьох світах надто багато істот, гідних співчуття, та ми не можемо розірватися на кожного.

Еллі важко ковтнула й судомно видихнула. Їй не було чого сказати у відповідь. Бодай тому, що вона й близько не уявляла, на що схожі ті почуття. Не розуміла, які вони. Тож заперечувати їх цінність було б щонайменше безглуздо. Зрештою, вирішила залишити цю важку й незбагненну тему та повернутися до попередньої. Тож, прочистивши горло, несміливо запитала:

– А що ж імператори? Невже вони не можуть розібратися зі старою й неефективною політсистемою, коли від неї так сильно страждає народ?

– Гадаю, їм до того байдуже, – стенула плечима ельфійка. – Тим паче тепер, коли вони зникли. А чи зникли взагалі? Хто його знає! Не здивуюся, якщо наші повелителі з нудьги поринули у сплячку чи просто влаштували посеред робочого століття відпустку, прикрившись «зникненням». Дракони звикли ховатися за своїми горами й звалювати свої обов’язки на намісників. Одначе не всі з цих намісників чесні та справедливі. Більшість – брехливі виродки, що вміють гарно стелити задля власної вигоди…

– Імператори б не покинули напризволяще свої імперії. Наші правителі справді зникли, – втрутився в розмову Утред. Він підійшов до дівчат і став поруч. – Ще до того, як ми з Інґваром опинились у пастці… – чоловік зам’явся, підбираючи, мабуть, правильні слова, а тоді видихнув: – ще до того, як ми опинилися у пастці зовнішнього світу.