Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

— От навіщо ти такий здоровенний виріс? — питала дівчина, насилу протягуючи чоловіка там, де сама проповзала, навіть не чіпляючись одягом за гілки. — Знову застряг…

Вода від найменшого поштовху водоспадом зривалася з гілок, хоча це вже не мало значення, далі мокнути нікуди, а застуду і Ліїн, і капітан, напевно, вже підхопили.

Переслідувачі, якщо вони були, давно пройшли гай і тепер підходили до яру. А капітан уперто застрявав і за все чіплявся.

— Це ви мені на зло, — сказала дівчина, відчепивши капітанський рукав від чергової гілки.

Протягнувши чоловіка ще далі і завмерши, Ліїн почула голоси. Чоловічі, незрозуміло знайомі чи ні. Голосно про щось сперечаються.

Потім ці голоси наблизилися, і Ліїн зрозуміла, що справді переслідують її і капітана, просто переслідувачі розділилися в думках. Двоє вважали, що нікого вони тут не знайдуть, і хотіли повернутися, а двоє хотіли ще трохи походити, бо Хашен до корисної комусь праці приставить.

Ліїн завмерла і стала благати незрозуміло кого, щоб чоловіки, що сперечаються, пройшли повз. А капітанові саме в цей момент заманулося прокинутися і заворушитися.

— Чуєш? — спитали мало не над головою Ліїн, що притиснула Веліверу всім тілом до землі і затулила йому долонею рота.

— Та вітер це, — невдоволено сказали у відповідь.

— Перевір, — коротко наказав володар доброго слуху.

Нещасний перевіряльник, бурчачи щось про маму любителя роздавати накази, шумно спустився в яр.

Ліїн сердито дивилася на капітана, який так і не відкрив очі і подумки бажала йому провалитися разом з його «удачею» і «своєчасністю».

— Нікого тут немає, це вітер, — повторився перевіряльник.

— У кущі лізь, — безапеляційно веліли йому нагорі. — Там щось тріщало.

— Щоб тебе шалена лисиця за дупу вкусила, — душевно побажав яру нещасний, але в кущі поліз.

Ліїн судомно намагалася згадати щось вбивче, що не потребує концентрації, на яку вона зараз не здатна. А згадувалося чомусь, що магам після блокування дару взагалі не варто нічого такого робити протягом хоча б кількох тижнів. Тому що вийти може будь-що, адже сила дару скаче перший час.

— Зараза, — одними губами видихнула дівчина і побачила конопату, напівзнайому фізіономію.

— Ч-ш-ш-ш… — сказала фізіономія, для більшої тямущості притиснувши палець до губ. — Я не видам, ви мені врятували руку.

Фізіономія відразу стала більш знайомою, як і рука, яку лікар хотів відрізати через запущену гнильну хворобу. Ліїн тоді не дозволила і однією силою витягла цю гниль з опухлої і почервонілої кисті. Власне, це взагалі був її перший пацієнт, і саме після нього лікар почав приймати допомогу магічки, яка ледве встигла закінчити навчання.

— Якщо підете в той бік, — колишній пацієнт показав собі за спину, — там буде печера. У ній пастухи восени ховаються ночами. Восени в цьому яру трава гарна.

— Дякую, — видихнула Ліїн, і несподіваний помічник поповз із кущів.

— Нема там нікого! — невдоволено заволав, покинувши кущі. — Сам наступного разу перевірятимеш.

— Ну, пішли вже назад, — буквально занив хтось басом. — У сараї сховаємось і вдамо, що прийшли пізніше. Він її все одно в місто потяг, там у нього корабель та команда.

— Гаразд, — неохоче погодився любитель роздавати накази.

— Отже, ми не до міста йдемо, — зробила очевидний висновок Ліїн і окинула капітана лагідним поглядом.

Думати про те, куди в такому разі, їй зовсім не хотілося. І про те, як витягатиме змія з кущів і тягтиме до печери — теж. Поки краще посидіти і взагалі ні про що не думати. І спробувати розігнати внутрішню енергію, інакше можна остаточно замерзнути. І капітана треба якось зігріти. І…

— Ненавиджу це все, — уперто сказала дівчина, хоча найбільше знову хотілося розплакатися і кинутися слідом за борцями проти тиранії. Вони напевно погодяться довести до покинутої садиби і навіть проклятого Веліверу донесуть. — Просто ненавиджу.