Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

Райнгольда. Так, Франц Біберкопф також її застерігав. «Пані Лабшинскі, — таким було, ясна річ, прізвище тієї Неллі, — я роблю це не для того, щоб звести наклеп на свого друга чи ким він там мені доводиться. В жодному разі! Я ніколи не порпаюся в брудній білизні інших людей. Але що правда, то правда. Викидати жінок одна за одною на вулицю заради щораз нової — ні, такого я не схвалюю. Та й ніяке це не справжнє кохання».

Пані Лабшинскі зневажливо гойднула своїм бюстом: Райнгольд? Нехай Франц особливо не переживає через неї. Вона, зрештою, не вперше має справу з чоловіками. А Франц вів далі: «Приємно чути таке, цього мені достатньо. Отже, тепер ви в курсі справи. Ви зробите добре діло, й це для мене важливо. Жінок мені шкода, вони ж також люди, як і ми з вами, та й самого Райнгольда шкода. Він точно вріже дуба, якщо так поводитиметься й далі. Через це він і не п'є вже ні пива, ні шнапсу, лише ріденьку каву, він тепер і краплі спиртного не здатний випити. Краще опанував би себе. Душа в нього добра». — «Добра, добра», — схлипнула пані Лабшинскі.

Франц кивнув із серйозним обличчям: «У цьому ж і річ, він багато чого спізнав у житті, але далі так тривати не може, ми маємо його зупинити».

На прощання пані Лабшинскі простягнула панові Біберкопфу свою сильну лапу: «Я дуже покладаюся на вас, пане Біберкопфе». Вона може на нього покластися. А Райнгольд тим часом зачаївся у себе вдома. Він був добрим сиднем, але що саме він задумав, про те годі було дізнатися. Він жив із Трудою вже три тижні понад звичний строк; вона щодня звітувала Францові про ситуацію. Франц тішився: вже скоро й наступний строк підходить. Треба бути напоготові. І справді: одного чудового дня Труда тремтячим голосом повідомила йому, що Райнгольд уже два вечори йде кудись у святешному костюмі. Наступного дня вона вже знала, хто це: така собі Роза, петельниця, років тридцять із невеликим гаком, прізвища вона ще не взнала, зате розвідала адресу. «Ну, тоді все гаразд», — засміявся Франц.

І фортуна любить нас тільки на короткий час. Насувається вже фатум…[115]

Якщо маєте проблеми з ходінням, носіть взуття Лайзера. «Лайзер» — найбільша взуттєва крамниця на Александерплац. А якщо взагалі не бажаєте ходити пішки, то можете проїхатися: автофірма NSU запрошує вас на пробну поїздку на шестициліндровому лімузині. Якраз цього четверга Франц Біберкопф знову йшов по Пренцлауерштрасе, бо йому спало на думку, що було б добре зустрітися з Меком, якого він уже давненько не бачив, та побалакати про се про те, а ще Франц хотів розповісти про Райнгольда та його жінок, нехай Мек подивується, як він, Франц, зміг приструнити та настановити на путь праведну такого хлопця, тепер той має звикати до порядку, і, поза сумнівом, звикне.

І справді, ось Франц зі своєю газетною скринькою пропихається у двері кнайпи, і кого там бачать мої очі? Та це ж Мек! Сидить собі з двома дружками й щось наминає.

Франц одразу підсів до них, підзаправився й собі, а коли ті двоє пішли, Франц виставляє два кухлі пива й береться, плямкаючи та сьорбаючи, розповідати, а Мек, також плямкаючи та сьорбаючи, задоволено слухає й дивується, які ж то бувають люди. Мек нікому не збирається про те розповідати, але ж і придебенція! Франц аж сяє, розказуючи про те, яких успіхів досяг у цій справі; як він віднадив від Райнгольда оту Неллі, прізвище якої Лабшинскі, та як Райнгольд був змушений залишитися з Трудою на три тижні довше заведеного строку, і що тепер у нього з'явилася якась Роза, петельниця, але цю петлю ми йому також зашиємо. Франц розсівся за своїм кухлем, такий огрядний і розпашілий. Застольнії співи за нашим столом, веселі горлянки, міцні голоси, застольнії співи за нашим столом. Три на три то дев'ять буде, ніби свині, п'ють тут люди, три на три і по одній, пий десяту й не хмелій.

Хто стоїть там за шинквасом, п'є та ще й співа заразом? Хто це там всміхається в прокуренім шинку? Найбільший із усіх свинтус, зветься він барон фон Пумс. Він усміхається. І це в нього називається усмішкою! А тим часом свинячі очки нишпорять довкруж. Але в шинку висить такий густий дим, хоч діру в ньому прорубуй, щоб бодай щось розгледіти. Тут до нього підгрібають троє типів. Ті самі хлопці, у яких постійно з ним якісь справи, одного поля ягода. Для таких краще молодим на шибеницю потрапити, ніж на старість недопалки підбирати. Стоять учотирьох чухають потилиці, щось там розпатякують, когось виглядають у кнайпі. Та дим такий, хоч сокирою рубай, але може, й вентилятора вистачить. Мек штовхає Франца під бік: «Вони не мають повного комплекту. Їм потрібні продавці для їхнього товару, товстуну постійно нові люди потрібні». — «Він уже й до мене якось підкочувався. Та щось неохота з ним зв'язуватися. На біса мені ті фрукти! І де він стільки того товару набрав?» — «Та хто його знає, що то за товар. То він так каже, що фрукти. Тут головне — зайвого не питати, Франце. Але його варто триматися, від нього завжди щось перепаде. Той старий чорт бував у бувальцях, та й інші такі самі».

О 8 годині 23 хвилини 17 секунд до шинквасу, де так любо пити, підходить іще один, — раз, два, три, іду шукати, варить ріпу моя мати[116]… хто ж то за один? Кажете, англійський король. Е ні, то не англійський король, той з великим почтом їде на відкриття парламенту, символу незалежности англійської нації. Ні, це не король. То хто ж це? Може, то делегати, що підписали в Парижі пакт Келлоґа[117] в оточенні 50 фотографів, каламар відповідних розмірів не знайшли, та й занести такий до зали було б важкувато; довелося вдовольнитися письмовим приладдям із севрської порцеляни. Та де там, це не вони. Це всього лише… він волочить ноги, сірі вовняні шкарпетки звисають, непримітна фігура, сіра постать, вбрана у сіре. Та це ж Райнгольд! І ось вони вже вп'ятьох чешуть потилиці, когось виглядають у шинку. Треба таки взятися за сокиру та й дим прорубати, щоб бодай щось розгледіти, але може, й вентилятора вистачить. Франц і Мек напружено спостерігають за цими п'ятьма — їм цікаво, що ж ті задумали, а тим часом усе товариство всілося за столик.

За чверть години Райнгольд