Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Глава 18. П’ятий день на пляжі

ЕРІКА

Гадки не маю, на якому числі я заснула, але спала міцно і прокинулася, тільки коли подруги, не витримавши мого довгого сну, почали смикати намет. З вулиці долинав шум хвиль, а сонце пробивалося крізь невеличке віконце, яке я вчора на ніч не зачинила. Лежачи в спальнику, я зовсім не хотіла вибиратися назовні, насолоджуючись приємною негою у всьому тілі й сяючи щасливою усмішкою.

Ось, значить, як воно по-справжньому закохатися?

Діставши з-під подушки плеєр, я вставила у вуха навушники та включила пісню «Запали мене». Здавалося, що такого чудового ранку в мене ще ніколи не було. Від одного спогаду про вчорашній вечір, точніше, ніч, серце забилося швидше, а усмішка стала ширшою.

— Джейкоб, — прошепотіла я.

Заплющивши очі, кінчиками пальців я доторкнулася до губ, згадуючи смак його ніжних поцілунків. Хто б міг подумати, що можна бути настільки щасливою від безневинного поцілунку? Зі мною такого не відбувалося, навіть коли я вперше поцілувалася.

Перевернувшись на живіт, я дістала з-під подушки щоденники і, розгорнувши його на новій сторінці, всміхнулася тому, що хотіла записати.

Щоденник Еріки

«Я точно закохалася!»

Після того як подруги ще кілька разів посмикали намет, я все ж таки встала. Ледве я встигла показати носа на вулицю, як мене відразу засліпив спалах, а дівчата залилися дзвінким сміхом. Моллі бігала по табору та намагалася зняти все й усіх, причому в найбезглуздіших позах. Сонце вже сліпило, тому, взявши із сумки окуляри, я відразу одягла їх і тільки тоді спокійно вибралася з намету. Піднявши руки вгору, я солодко потяглася, а Моллі в цей момент встигла зробити з десяток знімків.

— Гарне буде фото в наш клуб, — пожартувала Джесс, підходячи до мене ззаду і простягаючи склянку з апельсиновим соком.

— Це мені? — позіхаючи, спитала я.

— А кому ж ще, соня, — відповіла Вікі, всучивши мені на додачу круасан.

На вулиці було душно, і сік я випила відразу, а солодке все ж таки повернула подрузі. Як можна їсти солодощі в таку спеку? І як взагалі можна цим снідати? Ніколи не розуміла вподобання Вікі. При всьому цьому вона примудрялася тримати себе у формі, зовсім не обростаючи зайвими фунтами.

Поки я переодягалася в купальник, Вікі з Джесс відсалютували мені, сказавши, що пішли плавати. А щойно я знову вийшла під пекуче сонце, Моллі простягла мені фотоапарат зі словами:

— Якщо ти в нас не плаваєш, то передаю правління тобі. Зроби пару знімків.

Тільки-но я прийняла камеру в руки, подруга з вереском: «Зараз я вам покажу, як треба!», побігла до дівчат, попутно знімаючи майку й шорти, та розкидаючи їх на всі боки.

Зробивши кілька знімків, я зрозуміла, що хоч у мене й чудовий настрій, але він зовсім не підходить для зйомки. Щоразу підносячи до обличчя фотоапарат, я згадувала, наскільки близько був до мене Джейкоб, а веселий сміх подруг лише нагадував про його чарівну усмішку. Все, чого мені хотілося в той момент, це побачити Його. Побачити Джейка. І щоразу, коли я подумки називала його на ім'я, на обличчі з'являлася ніжна усмішка.

«А раптом він зараз теж думає про мене? Раптом сидить на нашому місці та чекає?» — питання промайнули в моїй голові, осідаючи там солодким серпанком.

Не довго думаючи, я кинула камеру на найближче покривало і пішла збиратися. Надягши шорти й майку, що першими попалися, я рушила було в бік пагорба, але за кілька кроків від намету зупинилася. Повернувшись до океану, я подивилася на подруг, які досі веселилися, валяючи одна одну у воду. Потрібно було якось пояснити мій відхід, а як саме я не могла вигадати. До того ж брехати не хотілося, тож найкращим варіантом було сказати, що я зібралася просто прогулятися. Адже це не зовсім брехня, так?

Підбігши якомога ближче до дівчат, я почала махати руками, привертаючи до себе увагу.

— Ти до нас? — крізь сміх прокричала Джессіка, першою помітивши мене.

— Ні, за цей ранок я так і не навчилася плавати! — Вказавши рукою праворуч, я додала: — Піду прогуляюся.

— Добре, — озвалася Вікі і відразу ж зникла під водою.

Я встигла тільки розвернутися і зробити один крок, коли мене гукнула Моллі.

— Стривай! У нас з’явилася ідея! — Розгрібаючи воду убік, вона квапливо рухалася в моєму напрямку. — Тільки пообіцяй, що подумаєш. Не треба одразу відмовлятися.

Вибравшись на сушу, Моллі сперлася на коліна, щоб перевести дух.

— Яка ідея? — спитала я.

Випроставшись, подруга почала викручувати волосся, при цьому посміхаючись.

— Ну раз ти вирішила прогулятися, а тут наче як недалеко табір хлопців…

Моллі не закінчила і, граючи бровами, кивнула в бік пагорба.

— І?

Я вдавала, що не розумію її, хоча виразно відчула, як серце в грудях стрепенулося від одного припущення того, що хотіла сказати подруга.

— Може, ти запросиш хлопців до нас посидіти? Учора ж весело було.

Моллі дивилася на мене як дитина, що завинила. Подумки я вкотре посварила себе за дурну витівку зі знайомством. До того ж я-то вночі познайомилася з Джейком, а в подруг таку можливість відібрала. Сама намудрила, самій і розгрібати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍