Майкл МакКланг - Злодійка, яка плюнула Фортуні в добре око, Майкл МакКланг

-- Отже, він не всемогутня істота, на яку скидався цього вечора?

-- Не думаю, інакше тисячу років тому весь світ опинився би під його впливом.

-- Будемо сподіватися, що йому вистачить сили, щоб прикінчити Короля Тіней, -- сказала я.

Тієї ночі ми більше не потерпали від атак тіньовиків. З наближенням світанку я почала вірити, що ми будемо в безпеці ще один день. Я забула про матір монстрів. Шемранг.

Атагос. Ти вже близько, промовив Та-Агот до себе. Я відчуваю тебе.

Він стояв, вдивляючись у темряву на сході. Я відчуваю, як ти мчиш крізь ніч, тінь серед тіней. Я майже чую твій запах. Я майже чую твій подих… Він здригнувся, на його обличчі болісна туга.

Я не намагалася зрозуміти ці дивні почуття між ними. Навіть, якщо забути про факт, що вона була його сестрою, як він міг прагнути її, коли вона зрадила його і прирекла до тисячолітніх страждань?

Вони не люди, вирішила я нарешті, і людська мораль, людські почуття і мотивація їх просто не стосуються. Через деякий час він стріпонувся і прорвав наступну діру в реальності.

З отвору вилетіли чорніші за ніч чорнильні щупальця і розірвали його навпіл.

Та-Агот заверещав. Тріщина почала обвалюватися. Щупальця потягнули верхню половину Та-Агота через напівобвалену тріщину в той час, як менші кошмари хлинули потоком, щоб добити солдатів. Вони рухалися неймовірно швидко, набагато швидше, ніж коли ми зустріли їх в залах Полум‘я.

Хольгрен мусив залишатися з Та-Аготом. Бо інакше йому гаплик. Я штовхнула його в тріщину, що зачинялася, і почала молитися, коли крики солдатів Та-Агота повалили мене на землю і я забилася в конвульсіях. Я міцно гепнулася на землю, обличчям на схід. Тріщина повністю закрилася.

Я чекала, коли до мене прийде смерть у вигляді одного з малюків Шемранг. На відстані, десь в трьох кілометрах, я побачила, як розквітає велике світло, чисто-біле змішане з тепло-золотим, і молилася, щоб Хольгрену знову вдалося прогнати Шемранг та її дітей.

Таготці прикінчили всі створіння, які прорвалися крізь портал, але дорогою ціною. Залишилося тільки дванадцять воїнів Та-Агота. Гадаю, я вціліла в основному тому, що не була рухомою ціллю. Вони вважали, що я мертва.

Коли крики затихли і я повернула контроль над своїм тілом, то встала і на нетвердих ногах пошкандибала на схід.

-- Тільки щоб він був живим, -- пробурмотіла я про себе. Позад мене таготці підняли нижню половину свого бога на широкі бронзові плечі й пішли за мною. Або принаймні вони рухалися в тому самому напрямку, що і я.

На сході світліло небо. Невдовзі створіння Короля Тіней втратять свою силу над поверхнею землі. Якщо Хольгрен ще живий, можливо нам вдасться до ночі добратися до Шедоуфола і знищити масивну, чорну брилу, в якій, як я підозрювала, знаходилася сила Короля Тіней. Якщо ж Хольгрен мертвий… Ні. Це неможливо. Абсолютно неприпустимо.

На непевних ногах я пустилася бігом.

Перш ніж я з‘явилася там, де, як мені здалося, я побачила спалах магічного світла, на небі зажеврів фальшивий світанок і дозволив мені краще зорієнтуватися на місцевості. Так далеко на схід сніг не падав. До мене дійшло, що ми знаходилися поблизу річки, де ми з Хольгреном вперше зустріли тіньовиків. Ми зайшли набагато далі, ніж я собі уявляла.

Ми були на краю величезної, вкритої травою рівнини, що вела до ріки в зоні колючих кущів і розкиданих, погнутих вітром дерев. Земля була нерівною. Я не раз спіткнулася. Весь цей час я пильно вдивлялася в небокрай, в пошуках якогось сліду Хольгрена чи Та-Агота. Я не бачила нічого, не побачила нічого з часу того спалаху світла.

Я знайшла їх в неглибокому заглибленні, майже захованому навколишніми кущами. Верхня половина Та-Агота лежала, стікаючи кров‘ю, в рідкій, сірій траві. Його очі були закриті. Хольгрен лежав неподалік. Спочатку мені здалося, що він мертвий, і моє серце пронизав гострий біль. Тоді я побачила, як його груди повільно підіймаються і опускаються.

Він прогнав створіння геть. Дорогою ціною. Та-Агот глянув на мене своїми схожими на зорі очима. Я проігнорувала його. Невдовзі прибудуть його послідовники з нижньою половиною і він буде як новий.

Я підійшла до Хольгрена і перевернула його. Його обличчя було вкрите кров‘ю, одяг порваний на клапті. Шемранг або її діти дісталися до нього, хоч і не надовго.

-- Він врятував тобі життя, -- сказала я. – Вилікуй його.

Ні.

-- Як бог може бути таким дріб’язковим? – запитала я. – Як ти можеш відмовитися допомагати комусь, хто звільнив тебе від тисячолітніх мук?

Якщо він виживе, я пробачу йому зраду. Більше я для нього не зроблю.

Прибули інші. Та-Агот почав складувати своє тіло назад. Я примостила голову Хольгрена собі на коліна і витерла більшість крові з його обличчя. Він дихав, неглибоко, але не прокинувся.

Менше ніж за пів години Та-Агот і його люди були готові вирушати в дорогу. Хольгрен досі не прокинувся.

-- Та-Аготе, -- сказала я. – Я потребую твоєї допомоги. Якщо не хочеш вилікувати його, то принаймні накажи своїм людям нести його. Якщо він опиниться надто далеко від тебе, то перетвориться в слугу Короля Тіней. Це стане ще однією перемогою твого ворога.

Спочатку я думала він відмовить мені навіть в цьому, але він просто кивнув, стиснувши зуби, і один з солдатів викинув свій щит і закинув Хольгрена собі на плече.

Та-Агот вирушив на схід, в бік сонця, що здіймалося над обрієм.

Вона переходить вбрід річку, сказав він. Вона вже дуже близько.

-- Отже, вона вже близько також до Шедоуфола, -- сказала я. – Ми дістанемося туди задовго до темряви, і застанемо Короля Тіней, коли він найбільш вразливий.

Спочатку сестра, сказав він. Ворог потім.