Джек Лондон - Серця трьох, Джек Лондон

Френк скорився; Цариця й далі не віднімала руки і, ніби зачарована, дивилася йому в вічі. Нарешті, з видимим зусиллям, вона висмикнула руку, звеліла йому йти до гурту і вдалась до жерця Сонця.

- Ну, жрече,- різким голосом сказала вона,- я знаю, чого ти привів сюди полонених. Але все-таки я хочу вислухати тебе.

- О, Царице Мрій! Хіба ми не стратимо цих людей так само, як завжди робили з усіма приблудами? Збентежений люд не довіряє моїм словам і чекає присуду від тебе.

- А на твою думку, їх треба вбити?

- Я гадаю, що так. І сподіваюся, ти ухвалиш мій вирок.

Цариця глянула в обличчя бранців. Торес викликав у неї тільки жаль. Кинувши оком на Леонсію, вона насупилась, глянувши на Генрі, завагалася. На Френка Цариця дивилася довго, з виразом глибокої ніжності,- так принаймні здалося обуреній Леонсії.

- Хто з вас неодружений? - несподівано спитала Цариця.- Зрештою,- додала вона,- я й сама знаю, що ви всі неодружені. Чи добре це,- раптом повернулась вона до Леонсії,- коли жінка має двох чоловіків?

Генрі й Френк не могли стримати усмішки, почувши таке безглузде й недоречне запитання. Та Леонсії воно не здалось ані безглуздим, ані недоречним, і щоки її знову почервоніли з гніву. Вона збагнула: перед нею справжня жінка, яка й поведеться так, як жінка.

- Ні, недобре,- чистим, дзвінким голосом відповіла вона.

- Дивно,- уголос міркувала Цариця,- дуже дивно. І несправедливо. Коли на світі однакова кількість чоловіків і жінок, то в кожної жінки повинен бути один чоловік. А то якась інша жінка не матиме жодного.

Вона ще раз узяла порошку й висипала його в чашу. Знову знялася хмарка диму і поволі розтанула над посудиною.

- Свічадо Світу скаже, що нам робити з полоненими,- звернулася Цариця до жерця.

Тільки-но вона схилилася над чашею, як їй сяйнула нова думка. Широким порухом руки вона запросила всіх глянути в чашу.

- Подивімося всі разом,- сказала Цариця.- Я не обіцяю, що ми побачимо те саме. Я навіть не знатиму, що вам доведеться побачити. Кожен бачитиме те, що стосується його. І ти, жрече, також підійди.

Чаша, що мала шість футів у прогоні, до половини була наповнена якимось незнаним рідким металом.

- Він скидається на живе срібло, хоч це щось інше,- пошепки сказав Генрі Френкові.- Я зроду не бачив такого металу. Здається, він розтоплений.

- Ні, він зовсім холодний,- пояснила англійською мовою Цариця,- і водночас розпечений. Помацай чашу зовні, Френку.

Френк без усякого вагання слухняно приклав долоню до жовтого боку чаші.

- Вона холодніша ніж повітря в кімнаті,- підтвердив він.

- А тепер дивіться! - вигукнула Цариця, кидаючи в чашу ще трохи порошку.- Це вогонь, хоч він і холодний.

- Це порошок, що запалюється від тепла в ньому самому,- пояснив Торес, шукаючи чогось у кишені піджака.- А ось це не горітиме,- запевнив він, простягши над чашею руку, де були кришки тютюну, зламаний сірник та клаптик матерії, і намірився вже вкинути все те в чашу.

Цариця кивнула головою й усі побачили, як це сміття впало на поверхню плину, відразу взялося димом і розвіялось у повітрі, не лишаючи по собі й попелу.

- А чаша все-таки холодна,- промовив Торес, як і Френк, помацавши чашу.

- Встроми туди пальця! - запропонувала Торесові Цариця.

- Не встромлю,- відповів той.

- І добре зробиш,- похвалила вона.- Якби ти встромив його, у тебе стало б на один палець менше, ніж ти маєш.- Вона підкинула ще порошку.- А тепер дивіться всі, і кожен побачить те, що йому судилося.

Так і сталося.

Леонсії випало побачити океан, що відділяв її від Френка. Генрі вздрів, як вінчалися Цариця й Френк, і церемонія ця була така кумедна, що він тільки наприкінці зрозумів, що то вони беруть шлюб. Цариця побачила себе у великому будинку: вона стояла на сходах і дивилась на розкішно вмебльовану кімнату, у якій Френк, якби він міг бачити те, що й Цариця, впізнав би батькову бібліотеку.

А поруч із собою вона побачила Френка, що обіймав її за стан. Френк побачив тільки одне, і це страшенно збентежило його. То було Леонсіїне лице - непорушне, мовби мертве, а з чола між очима у неї стирчав гострий ніж. Правда, кров не точилася з тієї глибокої рани. Торес угледів початок того, що, як він знав, мало бути його кінцем, перехрестився й відступив від чаші, не схотівши дивитись далі. А жрець Сонця побачив привид свого потаємного гріха, обличчя і постать жінки, через яку він порушив свою обітницю, і обличчя й постать дівчинки у Великому Домі.

Коли привиди затьмарились і всі, наче змовившись, відійшли від чаші, Леонсія обернулась, блиснувши очима, немов тигриця, і гукнула Цариці:

- Бреше твоє Свічадо! Твоє Свічадо Світу бреше!

Френк і Генрі, все ще під впливом прикрого враження від побаченого, були здивовані таким вибухом гніву. А Цариця лагідно відповіла Леонсії:

- Моє Свічадо Світу ніколи не казало мені неправди. Я не знаю, що саме ти побачила. Але то правда.

- Ти - потвора! - скрикнула Леонсія.- Ти погана, брехлива відьма!

- Ти й я - жінки,- лагідно заперечила Цариця,- а, бувши жінками, ми не можемо знати самих себе. Нехай уже чоловіки вирішать, чи я брехлива відьма, чи жінка із звичайним жіночим серцем, спраглим кохання. А тимчасом ми, як кволі жінки, повинні підтримувати одна одну.

А тепер щодо присуду,- звернулася Цариця до жерця.- Ти, як жрець бога Сонця, знаєшся краще, ніж я, на всіх старовинних законах та правилах. Ти більше за мене знаєш, хто я і як я тут опинилася. Ти знаєш, що завжди від матері до дочки і через матір і дочку твій люд передавав і беріг таємницю цього дому, в якому живе Цариця Мрій. Прийшов час, коли ми мусимо подбати про майбутні покоління. До нас зайшли чужинці, і вони неодружені. Треба призначити день шлюбу, якщо наступне покоління хоче мати й собі Царицю Мрій. Час настав, потреба відчутна, і можливість у нас є. Я питалася у видив, і вони навіщували мені, що я маю одружитися з одним із цих чужинців,