Леонід Михайлович Тендюк - Альбатрос — блукач морів

столицю австралійських колоніальних володінь перенесли до Порт-Морсбі, на Нову Гвінею, а Рабаул із столичного міста перетворився на провінційне. Славиться у ньому великий завод по переробці копри, чимало магазинів, добрих майстерень. Нам обіцяють показати два дива Нової Британії: завод і вулкан… На подвір’ї заводу і далеко за його межами, над усім містом — солодкуватий дух копри. Велетенські корпуси цехів: один, другий, третій… Ось копру вивантажують у бункер, у тому он цеху її подрібнюють, а тут у чани ллється ріка олії. До пірса пришвартовано танкер: його наповнюють олією і — в Австралію. Нас хотіли вразити грандіозністю заводу, цифрами: от скільки переробляється копри! Що ж, багато. Та ваші намагання, пане директоре, марні! Коли я згадаю Рабаул, переді мною постануть не гігантські цехи, не хвиляста ріка олії, а згорблені постаті меланезійців, що схиляються над чанами.

Шхуна, на якій двоє хлопців із вулканологічної станції щодня відвідують підніжжя Рабаланкаіа, заміряючи в місцях, де б’ють гарячі джерела, температуру води, сьогодні вранці під проливним дощем відчалила від пірса.

Нас двадцятеро на цій шхуні — океанологи, морські геологи, матроси. За годину ми вже були біля підніжжя вулкана.

Коли шхуна пристала до берега, один з тубільців відв’язав невеличкого човна і відплив до мису заміряти температуру води. А ми тим часом у масках і ластах прямо з борту пірнаємо у воду.

Тут неглибоко. Це так звана банка Маккензі.

О, скільки навколо коралів і яких чудових! Таких я ще не бачив! Все дно всіяно кам’яними квітками найрізноманітніших форм і розмірів.

Та нас попередили: у тутешніх водах повно отруйних змій. І справді — он одна, як стріла, мчить до мене, і я вже чимдуж кваплюся до шхуни, але й тут, під кілем шхуни, на дні, бачу, скручену в кільце змію. Ні, води ці не по мені! І я поспішаю на борт.

Бував я у печерах острова Родрігес, неподалік Африки пірнав на глибини, ходив на згаслий вулкан. Тільки в самий кратер діючого так і не довелося зазирнути.

Знизу боязко дивитися — це велетень, на схилах якого застигли потоки магми. Дрібне перепалене каміння і велетенські, викинуті з глибин Землі кам’яні брили; жовтіють шматки сірки. Схили поросли чагарником і травою, але чим вище, зелені стає все менше, і вулкан Рабаланкаіа постає у всій своїй похмурості — гола, проклята богом і людьми земля!

За місцевим повір’ям у вулканах живуть злі духи. Меланезійці свято вірять, що в навколишніх лісах і водах живуть духи, та цей, що під землею, найлютіший. Як тільки розгнівається на людей, він починає ворушитись, і тоді виникає землетрус, а_ з кратера виривається вогонь…

За невеличким побічним кратером, метрів на двісті вгору, основна вирва. Важко собі уявити, щось грандіозніше! Тут може вміститися ціле село. Дно замулене. Жовтіють схили з сірки, а з навколишніх щілин вириваються задушливі гази.

На цій високості дме шалений вітер і січе дощ; здається, хтось злий жбурляє в обличчя дрібними камінцями. По вірьовці, прив’язаній до валуна, спускаюсь вниз. За мною летять камінці, дошкульно б’ють по ногах. Зверху, чую, мене попереджають, щоб був обережним. Чим нижче, тим задушливіше. Страшенно смердить сіркою! Я наближаюся до щілини, прислухаюсь: там клекоче, і звідти пашить теплом, таким теплом, що обпікає руку, якщо її підставити хоч на мить. «Витязь» — викладаю з камінців на дні кратера і радий, що нарешті вдалося зазирнути у бездонні очі Землі.

На острові Нова Британія живе кілька племен: племена Сонця, Риби та інші. Якось ми забрели далеко від Рабаула на крайній південно-східний мис. Тихо билися хвилі об кораловий берег. Перешіптувалося пальмове гілля, зо два десятки хижок загубилися в гущавині. Це поселення рибалок і ловців черепах — плем’я Синів Хвостатої Риби. У кожного з них біля лівого ока витатуїровані візерунки химерних риб. Ми всілися біля човна — катамарана. Мовчазні неквапливі меланезійці ладналися ловити черепах.

Морський бриз дихав теплом, здіймаючи на воді легкі хвилі. Було задушливо, хоч уже смеркло.

Щось із п’ятнадцять юнаків зайшли у воду, кинули велетенські сіті. Старий меланезієць, пожувавши червоне коріння, виплюнув у лагуну — на вдачу, значить, щоб ловилися черепахи. А на березі жінки, дітлахи. Ми затамувавши подих дивимося на цю химерну церемонію і слухаємо, як співає син джунглів — юнак Толулуай.

Потім нас запросили у високогірне поселення… Мешканці його в чудернацьких татуїровках: в одних саме обличчя, в інших усе тіло розмальовано. Переді мною дівчина, чарівна дикунка. Тіло з голови до п’ят у візерунках; здається, на ній смугастий тільник, який у нас носять матроси. Коли вона народилася, чоло її стягнули стрічкою з кори, і голова тепер, як і в кожного меланезійця, видовжена вгору, знизу волосся стрижуть під «макітру».

Наче костомахи, біліють обчухрані стовбури дерев. Чого вони такі? Старий меланезієць надсік дерево, здер кору. Подав шматочок мені. З кори роблять одяг. Спочатку її, як у нас коноплі, б’ють, потім білять на сонці. А тоді вже фарбують, виготовляють пов’язки.

Коли ми прийшли сюди, сонце стояло в зеніті. Була нестерпна спека. Село ніби вимерло — ні душі, тільки на галяві сидів вождь і, підібгавши ноги, жував бетель — наркотик, який навівав на нього дрімоту. Десь через годину-другу ми сиділи вже коло хижки, чекаючи вечері. На вогнищі пеклися плоди хлібного дерева завбільшки з людську голову. Смаком вони схожі на недопечений корж. Старий меланезієць розповів: кілька днів тому його син одружився. Гості веселилися, була смажена свиня, обкладена фруктами. З невісткою йому, старому Яргуну, пощастило — син придбав дружину дешево: всього за десять низок перламутрових черепашок. Ціна на дівчат підвищується чи падає залежно від віку нареченої. Чотирнадцятирічна дівчина коштує вісімдесят чи сто низок черепашок, коли ж нареченій перевалило за двадцять, її можна купити навіть… за десять низок. За таку ціну можна придбати і підсвинка чи собаку.

Тут, на Новобританському острові, зустрів я подружжя — чеха Володимира Когута і естонку Ельзу… Володимир показує свої трофеї — велетенські барабани, стріли, бамбукові сопілки — речі, що йому подарували гірські племена, коли він лікар-рентгенолог, обходив острів.

Вже котру годину сидимо в його хатині під трепетним