Олександр Романович Бєляєв - Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля

іншим. Тоді люди легко перемогли б могутню стихію — воду. Ви знаєте, що це за стихія, яка це сила? Ви знаєте, що площа океану дорівнює трьомстам шістдесяти одному мільйону п’ятдесяти тисячам квадратних кілометрів. Більш як сім десятих земної поверхні становить простір водної пустелі. Але ця пустеля з її невичерпними запасами їжі та промислової сировини могла б вмістити мільйони, мільярди чоловік. Більше ніж триста шістдесят один мільйон квадратних кілометрів — це тільки площа, поверхня. Але ж люди могли б розміститися на кількох підводних поверхнях. Мільярди людей без тісноти і давки могли б розміститися в океані.

А його потужність! Ви знаєте, що води океану поглинають енергію сонячного тепла, що дорівнює потужності сімдесяти дев’яти мільярдів кінських сил? Якби не віддача тепла повітрю та інші тепловтрати, океан давно закипів би. Практично безмежний запас енергії. Як він використовується сухопутним людством? Майже ніяк.

А потужність морських течій! Один Гольфстрім разом з Флорідською течією рухають дев’яносто один мільярд тонн води за годину. Це тисячі в три більше, ніж несе велика річка. І це лише одна морська течія! Як вони використовуються сухопутним людством? Майже ніяк.

А потужність хвиль і припливів! Ви знаєте, що сила ударів хвиль часом дорівнює тридцяти восьми тисячам кілограмів — тридцяти восьми тоннам на квадратний метр поверхні, висота зльотів хвиль досягає сорока трьох метрів, і при цьому хвиля може підняти близько мільйона кілограмів — наприклад, уламків скель, — а припливи досягають висоти понад шістнадцять метрів — висоти чотириповерхового будинку. Як людство використовує ці сили? Майже ніяк.

На суші живі істоти не можуть піднятися високо над поверхнею і не проникають далеко в глиб її. В океані життя всюди — від екватора до полюсів, від поверхні до глибини майже десять кілометрів.

Як же ми використовуємо безмежні багатства океанів? Ловимо рибу, а я б сказав, знімаємо улов тільки з самої верхньої плівки океану, лишаючи зовсім невикористаними глибини. Збираємо губки, корали, перли, водорості — і тільки.

Ми здійснюємо під водою деякі роботи: встановлюємо опори мостів і гребель, піднімаємо затонулі кораблі — і тільки. Але й це робимо з великими труднощами, з великим риском, нерідко з людськими жертвами. Нещасна земна людина, яка на другій хвилині вже гине під водою! Які вже тут роботи?

Інша справа, коли б людина без скафандра, без кисневих приладів могла жити і працювати під водою.

Скільки скарбів знайшла б вона! Ось Іхтіандр. Він казав мені… але я боюсь дратувати демона людської пожадливості. Іхтіандр приносив мені з дна моря зразка рідкісних металів і порід. О, не хвилюйтесь, він приносив мені зовсім невеличкі зразки, але їх поклади в океані можуть бути величезними.

А затонулі скарби?

Згадайте хоча б океанський пароплав «Лузітанія». Весною 1916 року його потопили німці біля берегів Ірландії. Крім коштовностей, що їх мали півтори тисячі загиблих пасажирів, на «Лузітанії» були золоті монети на сто п’ятдесят мільйонів доларів і золоті злитки на п’ятдесят мільйонів доларів (в залі почулися вигуки). Крім того, на «Лузітанії» зберігалося дві шкатулки з діамантами, які належало доставити в Амстердам. Серед діамантів був один з найкращих у світі — «Каліф» — вартий багатьох мільйонів. Звичайно, навіть така людина, як Іхтіандр, не змогла б спуститись на велику глибину, — для цього довелося б створити людину (обурений вигук прокурора), яка змогла б переносити високий тиск, як глибоководні риби. А втім, я в цьому також не вбачаю нічого абсолютно неможливого. Однак не все зразу.

— Ви, здається, приписуєте собі властивості всемогутнього божества? — зауважив прокурор.

Сальватор не звернув уваги на це зауваження і провадив далі:

— Якби людина могла жити у воді, то освоєння океану, освоєння його глибин пішло б гігантськими кроками. Море перестало б бути для нас грізною стихією, яка потребує людських жертв. Нам не довелося б більше оплакувати утоплених.

Усі присутні в залі, здавалося, бачили вже завойований людством підводний світ. Які вигоди обіцяло підкорення океану! Навіть голова не міг утриматися і запитав:

— Але чому ж тоді ви не опублікували наслідків своїх дослідів?

— Я не квапився попасти на лаву підсудних, — відповів усміхаючись Сальватор. — І потім я побоювався, що в умовах нашого суспільного ладу мій винахід завдасть більше шкоди, ніж принесе користі. Навколо Іхтіандра вже зав’язалася боротьба. Хто поскаржився на мене через помсту? Ось цей Зуріта, що викрав у мене Іхтіандра. А від Зуріти Іхтіандра відібрали б, чого доброго, генерали та адмірали, щоб примусити людину-амфібію топити військові кораблі. Ні, я не міг зробити Іхтіандра і іхтіандрів суспільним надбанням країни, де боротьба і зажерливість обертають найвищі винаходи на лихо, побільшуючи людське страждання. Я думав про…

Сальватор замовк і, різко змінивши тон, промовив:

— А втім, я не спинятимуся на цьому. Інакше мене вважатимуть за божевільного. — І Сальватор усміхаючись глянув на експерта. — Ні, я зрікаюся честі бути божевільним, хоч би навіть і геніальним. Я не божевільний, не маніяк. Хіба я не здійснив того, що хотів? Усі мої роботи ви бачили на власні очі. Коли ви вважаєте мої вчинки за злочинні, судіть з усією суворістю закону. Я не прошу поблажливості.