Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– Ось що мені подобається: «Мисливець – це людина з незалежним характером, це поранена душа, серце, яке прагне вгамувати свою печаль у невизначеності і меланхолії лісів…» Курбе, французький художник… Зверни увагу, поранена душа… серце… невизначеність і меланхолія лісів! Тут є і про Остапа Вишню. До речі, пане риболове, він більше був мисливцем, аніж риболовом! Ось: «Максим Рильський та Остап Вишня були не тільки великими друзями, а й завзятими мисливцями. Іноді до них приєднувався Юрій Смолич або ще хтось із любителів азартного спорту. Юрій Корнійович недобачав, та й стрілець з нього був, м'яко кажучи, не вельми, тож мисливськими трофеями він похвалявся рідко.

Одного разу ці троє поїхали на зайця. Минуло півдня, пора було б уже й перекусити, а Смоличу все не таланило. Вирішили дійти до узлісся і там розташуватися на обід. Але хто знає, де тебе очікує мисливське щастя. Домовились розійтися і наближатися до домовленого місця з різних боків.

Юрій Корнійович, ні на що не сподіваючись, почимчикував навпрошки. Ось уже й бажане узлісся. І раптом… Заєць сидів саме там, де мали приземлитися мисливці, сидів на видноті, як останній телепень. Смолич прицілився – бах! Куцохвостий навіть не тріпнувся. Радості мисливця не було меж. Коли він підбіг до здобичі, відразу ж десь узялися й Рильський з Вишнею. Сміються, вітають з влучним пострілом. Радіє й мисливець, береться розповідати, як він несподівано побачив зайця, як прицілився і з першого ж пострілу… Але тут він зблизька глянув на зайця і радість його зів'яла: у зубах убієнного білів папірець. Смолич нахилився, дістав, а там почерком Павла Михайловича написано: «Юрію Корнійовичу, за віщо ж ви мене вбили?» Передрук з газети «Урядовий кур'єр» від 21 липня 1994 року…

– Куме, та я ж не заперечую! – Я бачив, що Григорій трохи затявся і конче хотів довести, що мисливці стоять вище рибалок. Але мені не хотілося загострювати наші змагання, не хотілося доводити діло до суперечок. Мені хотілося спокійних розмов і веселого сміху мого доброго кума. – Я навіть анекдот знаю про Остапа Вишню. Мисливський. Слухай.

Дзвонять зайці до Спілки письменників:

– Скажіть, будь ласка, а Остап Вишня і Максим Рильський цієї неділі йдуть на полювання?

– Аякже!

– Ото позабавимось!…

– Тут ще класна штучка є, із книги «Вбивач бичків», – кум поспішав просвітити мене:

«…Таких зимових днів природа дарує не так багато. Сонячна морозна погода після снігопаду кликала мисливців у степ. Далеко за селом мисливці вишикувалися шеренгою і не поспішаючи рухалися від лісосмуги до лісосмуги. Марсові повезло. За весь час підняли трьох зайчиків, два вискочили на нього і він їх хоробро поклав. «Хлопці! Я виходжу з гри! – крикнув Марс за лісосмугою. – З мене вистачить». Милуючись зимовими пейзажами, він попрямував до села.

Залишившись наодинці з природою, Марс майнув у лісосмугу. Живіт підводило з ранку, крутило, смикало – терпіти далі не міг. Скинувши ватяні штани, грубі підштаники і сімейні труси, притиснувши рукою рушницю, мисливець присів під високим ясеном. Звершивши цей подвиг, Марс зібрався було вже вбратися у бойовий обладунок. Тільки хотів відставити улюблену рушницю, як прямісінько перед ним – за п'ять метрів – піднявся заєць.

Який мисливець не візьме таку здобич?! Миттю Марс приклав рушницю до плеча. Заєць і не пискнув. Але стріляти в такому положенні Марсові не доводилося. Віддача! Приклад посадив мисливця в пристойну купу ще теплого г…на!

Використовуючи підручні засоби, тобто сніг і власні підштаники, доблесний переможець зайців якось упорядкувався. Потім, не довго думаючи, загорнув здобич у ті ж підштаники і сховав у сумку. Добре, що мороз, поки Марс дійшов до села, все у сумці підмерзло. «Цікава ситуація, – думав Марс, – і зайчиків повна сумка, і мисливець вс…вся. Щось треба робити…» І тут якраз біля чайної зустрів старого друга Башкіра. Башкір готовий був випити. З нагоди вихідного, доброго зимового дня, вдалого полювання, зустрічі, старої дружби. Хіба мало причин?

Товариші прийняли пристойну дозу. Сумка лежала в коридорі, а тому запах стримував мороз… Додому Марс прибув пізно увечері, як і має приходити вдалий мисливець.

За доброю чаркою і розумними розмовами він геть чисто забув про прикру подію. А тому із задоволеною усмішкою віддав дружині сумку. Дружина, повернувшись із кухні, прокоментувала прихід мисливця:

– Різне було у тебе на полюванні… Але щоб ти так зайця злякався! Постарів…»

– Тут і про риболовлю є! – умастив мене Григорій. – Кидай свої вправи, дофарбуєш потім. Я пива приніс, – дістав пляшки, відкоркував. – Сідай, закурюй, я тобі почитаю. Ледве відшукав цей номер газети, сам давно хотів переглянути, а вдвох веселіше. Ось, із книги Джером Джерома: «…Риболовля тут процвітає. Ріка в цих місцях так і кишить щуками, окунями, пічкурами, вугрями та плітками: ви можете сидіти і вудити з ранку до вечора. Багато хто так і робить. Тільки їм ніколи нічого не вдавалося упіймати. Я ще жодного разу не зустрічав людину, яка вивудила б із Темзи – якщо не рахувати, звичайно, пуголовків та дохлих кішок, але це, власне кажучи, вже не стосується риболовлі. Місцевий «Супутник рибалки» навіть не заїкається про можливість упіймати будь-яку рибинку. «Зручне місце для риболовлі» – ось усі відомості, які можна з нього почерпнути, і я, базуючись на власному досвіді, можу підтвердити їхню справедливість. У цілому світі не знайдеш місця, де рибалок з вудками було б більше і вони б рибалили довше. Деякі рибалки приходять сюди і ловлять цілий день,