Кейт Мосс - Лабіринт

Спочатку Еліс не звернула увагу на галас. Але звуки сирени чимдуж наближалися, і вона таки підійшла до свого вікна в готелі та глянула додолу.

«Це тебе зовсім не стосується», — казала вона собі.

Не було жодної причини пов’язувати себе з цим нещасним випадком. Проте вже за кілька хвилин, з якоїсь незбагненної причини, Еліс залишила кімнату й пішла на площу.

Поліційна машина заблокувала шлях від рогу площі, її вогні безгучно миготіли. Якраз на іншому боці група людей півколом стояла навколо когось або чогось, що лежало на землі.

— Ніде не можна почуватися у безпеці, — пробурмотіла якась американка своєму чоловікові, — навіть у Європі.

Передчуття біди зростало тим дужче, чим ближче підходила Еліс до місця події. Вона не могла позбутися думки, що їй не варто на це дивитись, але ніяк не могла втриматися. Друга поліційна машина виїхала з бокової вулиці і зупинилася в тому-таки провулку, що й перша. Юрма розступилася й Еліс змогла побачити тіло на землі. Світлий костюм, чорне волосся; поряд із загиблим лежали сонцезахисні окуляри з коричневим склом та позолоченою оправою.

«Не може бути, що це він», — промайнуло в її голові.

Еліс пробивалася вперед, розштовхуючи людей, доки не опинилася в перших рядах. Хлопець нерухомо лежав на землі. Її рука мимовільно потяглася до кишені, де лежав папірець. Це не просто збіг.

Утративши мову від такого шоку, Еліс пішла назад. Грюкнули дверцята машини. Вона відстрибнула й аж перекрутилася на місці, побачивши, що з автомобіля вийшов інспектор Нубель. Дівчина швидко сховалася в натовпі. Не дозволяй йому помітити тебе. Інстинктивно вона попрямувала через площу на інший її кінець, опустивши голову.

Щойно повернувши за ріг, вона кинулася бігти.

— S’il vous plaît, — закричав Нубель, розчищаючи собі дорогу крізь юрму глядачів.

— Police, s’il vous plaît[67], — знову й знову повторював він.

Ів Бйо лежав розпростертий на тротуарі, його руки були розкидані під прямим кутом. Одна нога була зігнута під тілом, очевидно зламана, й біла кістка його щиколотки випирала через холошу. Друга лежала неприродно прямо, відкинута в бік. Один з його брунатних черевиків злетів з ноги.

Нубель швидко нахилився, намагаючись відшукати пульс. Хлопець усе ще дихав тихо й уривчасто, але його шкіра була холодною та вологою на дотик, а очі заплющені. Десь далеко почувся рятівний звук сирени невідкладної допомоги.

— S’il vous plaît, — знову крикнув Нубель, важко зіп’явшись на ноги. — Poussez-vous. Відійдіть убік.

Тим часом прибули ще дві поліційні машини. Тепер слова лунали з гучномовця, який тримав один з офіцерів, а поліціянтів навколо тіла було більше, ніж простих людей. Вони обгородили вулицю й відокремили свідків від натовпу цікавих. Поліція діяла вправно та методично, хоча обличчя офіцерів усе-таки були напруженими.

— Це не нещасний випадок, інспекторе, — промовила американка, — авто їхало прямісінько на нього й дуже швидко. Він не мав шансу втекти.

Нубель пильно глянув на жінку і спитав:

— Ви бачили цей інцидент, мадам?

— Звичайно, що так.

— Ви бачили, яка то була машина? Якої марки?

Жінка покрутила головою.

— Я можу сказати лише те, що вона була срібного кольору, — американка обернулася до свого чоловіка, шукаючи підтримки.

— То був «мерседес», — одразу ж відповів чоловік. — Я й сам не дуже добре його розгледів. Просто озирнувся, почувши шум.

— Як щодо реєстраційного номера? — спитав Нубель.

— Здається, остання цифра — одинадцять. Усе сталося надто швидко.

— Вулиця була вже досить пустою, офіцере, — знову додала дружина, неначе боялася, що їхні слова не сприймуть серйозно.

— Ви бачили, скільки людей було в авті?

— Один попереду точно. Проте достеменно не можу сказати, чи сиділи люди позаду.

Нубель звелів іншому офіцерові з’ясувати у свідків усі деталі, а сам обійшов швидку допомогу збоку, де Бйо якраз вкладали на ноші. Його шию й голову підтримував спеціальний комір, але кров постійно точилася з-під пов’язки, накладеної на рану, і від того його сорочка ставала червоною.

Шкіра Бйо була неприродно білою, аж