Іван Іванович Дубінін - Контрольний укол

в голову, але він лякався її і гнав геть від себе. Проте у цьому були і позитивні аспекти. Софія Сергіївна наводила скрізь лад, годувала його. Вадим отримував стипендію та й трохи підробляв. Одружуватися він не збирався, хоча бабуся відкрито й натякала йому, що їй уже важко вести господарство. Після закінчення інституту його призначили хірургом в районну лікарню, але він зумів добитися дозволу залишитися в місті, мотивуючи це тим, що його самотня старезна бабуся — учасниця війни і потребує постійного догляду. Проте працювати хірургом у нього не задалося. Чи то у нього була важка рука, чи дуже вже затягнулася смуга невдач, але він провів серію невдалих операцій, які закінчилися смертю пацієнтів. До того ж з'ясувалося, що Вадим Миколайович вимагав наперед гроші у родичів хворих. Надійшла скарга в Міністерство охорони здоров'я. Її довго й принизливо розглядали. До суду справа не дійшла, але з хірургії йому довелося піти. Він влаштувався медстатистом, потім перекваліфікувався на терапевта.

Бабуся нарешті померла, але від цього — на жаль! — йому не стало легше. Усі клопоти домашнього господарства лягли на його непристосовані до цього плечі. І ось тут у його долі з'явилася Надія Миколаївна Риндіна.

— До цього моменту все зрозуміло? — Касьянов обвів всіх присутніх поглядом.

— Так, — закивали ми.

І треба ж, як все розкопав цей дійшлий слідчий! Прямо ціла біографічна повість вийшла. Я, та й, напевно, всі інші, цього всього й не знали.

— Ну а тепер, — сказав детектив, — переходимо до його теперішнього періоду життя і діяльності.

З Риндіною Вадим Миколайович познайомився на одній з лікарських конференцій. Їхні місця виявилися поруч. Вони поглянули один на одного і — як кажуть у таких випадках — між ними пробігла іскра. Чим так підкорив її наш герой, невідомо, але факт залишається фактом: незалежна, горда, іронічна Надія Миколаївна стає тихою і слухняною у присутності свого коханця. Недаремно говориться: кохання робить багатим серце, а розум — бідним. Можливо, тут позначилася і його манера стосунків з представниками слабкої статі. Він звик, щоби жінки завжди підкорялися і служили йому. Свою роль у цьому зіграла, безумовно, і чергова любовна криза, в якій перебувала велелюбна лікарка. А з Вадимом Миколайовичем вона відчувала себе спокійно й упевнено. Свої стосунки вони не афішували, навпаки, ретельно приховували — на те були свої причини. Надія Миколаївна через головного лікаря влаштувала свого протеже в приймальне відділення. На певному етапі він був задоволений таким варіантом. Але ставка лікаря невелика, і тому Хижняк, що скуштував уже смак лівих грошей, став шукати можливостей добувати «живу копійку». І нагода незабаром трапилася.

Якось після роботи Вадим Миколайович заскочив у кафе випити кухлик пива. Вільних столиків не виявилося, і він, попросивши дозволу, підсів до самотнього чоловіка. Слово за слово — зав'язалася бесіда. Вона легко виникає в таких закладах. Дізнавшись, що його співбесідник лікар, чоловік пожвавився і розповів таку історію.

Він з родиною тулиться в малогабаритній квартирі. У них двоє дітей — різностатеві підлітки. Місця катастрофічно не вистачає, просто задихаються у тісняві. А є у нього дід — «старий пер-довик», як висловився оповідач, живе сам у трикімнатній квартирі. Йому вже за вісімдесят, але чадить потихеньку. Які лише варіанти не пропонував йому онук: і продати квартиру, і розмінятися, і жити разом. Дід уперся і все — буду сам доживати у своєму будинку. Воно зрозуміло, мізки вже не ті, але ж і здоров'я слабке. Хворіє, страждає. Вони, звичайно, ходять до нього, наглядають. Але ось-ось терпець урветься!

— От Ви як лікар не могли б оглянути його і сказати: чи довго він протягне? А може, є такий укол, щоб він… і сам не мучився, і нас не мучив? Ми, звичайно, в боргу не залишимося.

Вадима Миколайовича взяла за живе ця історія. Він пригадав свої поневіряння з бабусею. Старі люди — як старі речі: стоять на шляху, захаращуючи прохід.

Вони тоді обмінялися телефонами. Лікар обіцяв подумати і чимось допомогти. А його самого захопила геніальна своєю простотою ідея. Скільки в місті подібних ситуацій? Купа! І можна й потрібно делікатно та безболісно вирішувати їх. Причому із солідною матеріальною вигодою для себе. Так би мовити, соціальна евтаназія.

Треба було все ретельно продумати й організувати. Схема така. Хворий через приймальне відділення поступає у лікарню на лікування. Тут його відповідним чином «готують» — стан його прогресивно погіршується. Це для того, щоб не викликати зайвих підозрінь. А потім робиться… контрольний укол. Усе. Але для здійснення цього наміру знадобляться помічники. Лікар із відділення і, бажано, медсестра. Риндіна, в принципі, підходила для цієї мети. Хоча вона йому, якщо чесно, вже трохи набридла. Ці постійні перепади настрою, вередування, депресії. Спочатку вона ковтала якісь пігулки, а потім Хижняк зробив їй кілька ін'єкцій наркотичної речовини, і вона приохотилася до неї. У Вадима Миколайовича був варіант виходу на наркотики, і він забезпечував її. Довго вмовляти Надію Миколаївну не довелося. Досить було натякнути, що для придбання зілля потрібні певні кошти, які вона повинна якось заробляти. А ось з медсестрою були проблеми. Адже саме вона повинна буде вводити непризначені ліки і в іншій дозі, доки хворий знаходиться в загальній палаті. Вибір припав на Поліну Аркадіївну. Літня жінка, що все життя пропрацювала медсестрою, вона, здавалося б, мала бути досвідченою і кваліфікованою. Але, затуркана родинними негараздами, заклопотана матеріальними проблемами, вона була неохайною і недбалою в роботі. А це особливо небезпечно в медицині. Вона могла просто забути виконати призначення лікаря або не виміряти температуру, а одного дня взагалі поставила клізму не тому хворому.

Були на неї скарги, і Віктор Тихонович неодноразово розмовляв з нею з цього приводу, попереджав. Але все — як з гусака вода. Отже, піймати її на черговому порушенні не викликало особливих труднощів. До того ж вона була нечиста на руку. Тягнула додому з відділення все, що погано лежало, здебільшого це були медикаменти, перев'язувальний матеріал, і продавала задешево сусідам, знайомим. Кілька разів зловивши