Роджер Желязни - Лицар Відображень

— Ви всі, — видихнув він, — не рухатися… а то виріжу їй… ще одну посмішку…

Я пошукав закляття, яким, не пошкодивши Корал, можна було б у два рахунки прикінчити Юрта.

— Мерль, не намагайся, — вимовив він. — Я відчую… що воно на підході… Просто залиш мене… в спокої… на півхвилини… І проживеш… трохи довше. Не знаю, де ти набрався… цих штучок… але вони тебе не врятують…

Він хитався і був весь в поту. З рота все ще капала кров.

— Відпусти мою дружину, — вимовив Люк, піднімаючись — або ти в житті не відшукаєш місця, щоб сховатися.

— Син Бранда, я не хочу ворогувати з тобою, — сказав Юрт.

— Тоді роби, як я сказав, приятель. Я розправлявся з хлопцями покрутіше за тебе.

А потім Юрт закричав, немов душа його корчилася в полум'ї. Вервіндл забрався від горла Корал, Юрт повалився назад і засмикався, як смикається маріонетка, коли шарніри заїло, а за мотузочки продовжують тягнути. Корал обернулася до нього, до нас з Люком вона виявилася спиною. Праву руку вона піднесла до обличчя. Час йшов, і ось Юрт впав на підлогу, згорнувшись у позі ембріона. Здавалося, на ньому грає червоне світло. Він трусився, не перестаючи, навіть було чути, як стукають зуби.

Дуже скоро Юрт пропав, за ним тяглися веселки, залишалися кров і слина, а Вервіндл він забрав із собою. Услід йому я відправив стрілу, щоб розірвати його на шматочки, але знав, що їй не наздогнати його. На іншому кінці спектру відчувалася присутність Джулії і, незважаючи ні на що, було приємно зрозуміти, що я ще не вбив її. Але Юрт… Юрт тепер був вельми небезпечний, зрозумів я. Адже в перший раз після нашої бійки він не тільки нічого не втратив, але і дещо прихопив із собою. Дещо, що несе смерть. Він осягав науку магії — і це не обіцяло нічого доброго.

Повернувши голову, я мигцем помiтив червоне сяйво раніше, ніж Корал закрила око пов'язкою — і збагнув, що стало з Каменем Правосуддя. Що — але не чому.

— Вона твоя дружина? — Перепитав я.

— Ну… на зразок того… Так, — тихо відповіла вона.

— Так, ось ще що, — сказав Люк. — Ви що, знайомі?