Михайлина Омела - Мертва кров

я безсилий, як у випадку з лісовим опирем або з такими людьми, як Катрін, чи як її там… Коллет.

Струве простяг Венчеславу текст протоколу. Венчеслав уважно прочитав свої свідчення і підписався. Коли він спустився до вітальні, там вже було кілька гостей. Він сів на диван і сумно промовив:

— Я дякую вам, панове, що ви тут, зі мною, у ці важкі дні, але хотів би, щоб ви не залишали мене й надалі, оскільки я збираюся зробити дуже відповідальний і важливий крок… Ви не знаєте, де Вероніка?

— Вона на подвір’ї, — відповів хтось із жінок. — Пішла провести гостей. Зараз я її покличу.

Венчеслав важко зітхнув і промовив:

— Те, що я зараз вам скажу, впевнений, більшості з вас видасться крамольним, але, сподіваюся, ви мене зрозумієте правильно. Після смерті моєї дружини і після всіх цих смертей те, що я скажу, мабуть, буде схоже на маячню божевільного, але ви мене знаєте, я не здатен на непродумані вчинки…

Пауза була довгою і неприємною, але її несподівано порушила Вероніка, яка щойно забігла до вітальні:

— Я бачу ваше напруження і відчуваю, що Венчеслав зібрався сказати вам дещо надзвичайно важливе для нас обох, — і вже наче з мосту у воду, не даючи слухачам опам’ятатися, передчуваючи, що реакція може бути найнесподіванішою, видихнула: — Ми вирішили з Венчеславом одружитися…

VIII

Орлов уже хвилювався — від Інни не було жодної звістки. «Якщо їй не зателефонувати, то знову буде істерика і скандал», — з цими думками він набрав телефонний номер своєї квартири. Ніхто не відповів. Тоді він зателефонував Аблаутову. Той відразу сказав:

— Сергію Олексійовичу, чи не могли б ми зустрітися? Для мене зараз це дуже важливо.

— Ми можемо зустрітися десь за години-півтори. Я якраз доїду за цей час додому.

— Давайте краще я за вами заїду. Це буде швидше…

Машина Аблаутова справді під’їхала до замку Венчеслава напрочуд швидко, і Орлову здалося, ніби той був десь зовсім близько, але чомусь приховав це.

— Вам додому?

— Так, Інна ще вчора вночі поїхала додому…

У квартирі не було нікого. На столі Орлов знайшов телеграму. Аблаутов, зазирнувши через плече Сергія Олексійовича, промовив:

— Прийміть мої співчуття. Ми сьогодні ж їдемо до Москви.

— Зараз?

— Та ні, уночі, а зараз давайте десь посидимо у кав’ярні, поговоримо…

…У кав’ярні було світло і затишно. Мерехтливе сяйво кришталю, чисті накрохмалені скатерки, тепло — все це заспокоювало.

Вже сидячи за столом, Аблаутов запитав:

— Вас не дивує, що мене не було видно майже два дні?

Орлов знизав плечима, потім наповнив чарки коньяком і запитав:

— Яка, на вашу думку, різниця між московськими і петербурзькими символістами?

— Мабуть, у віршах петербуржців забагато туману, недомовленості і фантасмагорії, як і в самому їхньому місті. А от у москвичів — більше яскравих фарб, чіткості, рельєфності, — і, побачивши здивоване обличчя Орлова, додав: — Мабуть, я кажу дурниці, але сподіваюся як непрофесіоналу ви мені це вибачите.

Орлов поблажливо посміхнувся:

— Я не це мав на увазі. Якщо вас послухати, то в Петербурзі — суцільні Анненські і Блоки, а у Москві — Брюсови і Бєлиє. Але зараз я не про літературу запитую і тому відповім сам: головна відмінність поміж москвичами-символістами і петербуржцями-символістами в тому, що москвичі п’ють коньяк, а петербуржці — шампанське.

— Мабуть, ви праві. Це я вже давно помітив і саме про це хотів з вами поговорити. Ви вчора нічого не помітили дивного у Венчеславі?

— Вчора?

— Точніше, в ніч убивств.

— Нічого, окрім того, що він пішов спати трохи раніше, ніж завжди.

— А вам не здалося, що він трохи перепив?

— Така думка в мене промайнула, але можу поклястися — він при нас нічого не пив.

— Я в цьому й не сумніваюся. Річ у тому, що Венчеслав — людина непитуща і вчора він також нічого не пив, окрім крові з шампанським та отрутою…

Побачивши здивований погляд Орлова, Аблаутов продовжив:

— Чи знаєте ви чоловіка на прізвище Бєлов?

— Звичайно, знаю. Це людина, справжнє місце якої у середовищі Мілітарьова, хоча він всіляко відмежовується від чорносотенців і тримається за нас. Його романи не зовсім бездарні, а з роками він, можливо, й порозумнішає…

— Він вже ніколи не порозумнішає, бо він — мертвий. Навіть двічі мертвий. І повірте мені, що навіть якби він був живий, то все одно ніколи б не порозумнішав. За те, що він спілкувався з вами і був у вашому середовищі, і у Москві, і у Петербурзі йому платили, і платили чимало. Він був інформатором третього управління. Я про це дізнався вчора. І як читач мушу сказати, що його доноси читаються з більшим інтересом, аніж його власні романи. Шкода, що їх навіть ви видавати не будете.

— Що ж з ним сталося?! — Орлов вже передчував, що зараз почує знову щось моторошне.

— Що з ним сталося, цього точно не знає ніхто. Ми можемо лише здогадуватися. Офіційно вбивство Бєлова буде на совісті Катрін, оскільки його прізвище ми знайшли у її щоденнику, до якого вона заносила прізвища своїх жертв з властивою маніякам акуратністю і педантичністю. Але це лише частина офіційного розслідування, потім починається найцікавіше. Того дня, запідозривши в Бєлові агента поліції, Катрін вирішила позбутися його, а Бєлов у свою чергу вирішив завербувати її на роботу до поліції. Він почав начебто залицятися до неї, а коли справа дійшла до інтиму, Катрін запропонувала Бєлову випити. Бєлов не символіст, і не москвич, і не петербуржець, тож він віддав перевагу горілці, в якій жінка і розчинила отруту. Після того, як Бєлов пішов від Катрін, вона все це занотувала до свого щоденника і відразу ж нижче приписала формулу протиотрути. Ця жінка фіксувала все дуже чітко, навіть вказувала місце у своїй потаємній шафці, де можна знайти цю протиотруту, але найцікавіше починається, як на мене, пізніше. Бєлов пішов від Катрін увечері, але його тіло й досі ще не знайдено, а доза випитої ним отрути була смертельною. Далі. За якийсь час на подвір’ї замку з’являється повар, іде на конюшню, бере козла, потім на кухні ріже його і спускає кров з нього у срібну миску, яку забрала служниця Венчеслава Марія Михайлівна. Вона вкинула у цю миску якийсь прозорий камінчик і віднесла все до кабінету Венчеслава. Вам це ні про що не говорить?

В очах Орлова зблиснула іронія:

— Мені це каже про те, що у вас дуже добре налагоджено стеження.

— Ви нас переоцінюєте, Сергію Олексійовичу, все це побачив сам кухар, який до того, як був