Сергій Вікторович Жадан - Біґ Мак. Перезавантаження

порошком, правда ж, мем? Те, що мій тато, пілот бомбардувальника, означував як кризу соціальних комунікацій – вам це просто не цікаво, правильно?

– Синку, – питає вона, – а ти справді чистий?

– Мем, – продовжує він, – послухайте, мем, я знаю, що у вас у голові – порошок, цей чортів траханий порошок, пральний порошок для вашої безрозмірної пральної машини, для цієї корови вашого побуту, великої рогатої худоби постіндустріального суспільства. Пральна машина, яку ви годуєте жертовною кров’ю розтерзаних кроликів, машина, яку ви обклеюєте порнолистівками, яку ви обписуєте фашистськими гаслами, – це вона приходить уночі до вас у спальню й тривожно стогне над вами, це вона знищує ваші запаси прального порошку, це вона викидає зі свого нутра рештки домашніх тварин і ваш пошматований одяг. Ага, мем, саме так – пральна машина, цей електричний стілець для мідл-класу, вона убиває вас своєю чорною енергетикою, пробиває ваші чакри, ви знаєте, мем, що вона робить, коли ви засинаєте? Спитайте, спитайте в мене, що вона робить, коли ви засинаєте, мем.

– Ні, – кричить вона йому, – тільки не пральна машина, не чіпай її, тільки не вона.

– Йо, мем, – насідає він, – як це – не вона? Саме вона, хто ж іще. Для кого ви купуєте весь цей пральний порошок?

– Тільки не пральна машина, – плаче вона.

– Коробки, великі картонні коробки з порошком усередині. Мішки порошку, цілі мішки порошку, для кого ви це купуєте, скажіть, мем?

– Ні, – просить вона. – ні.

– Заради світлої пам’яті мого тата, пілота бомбардувальника, скажіть, мем.

– О, тільки не це, – стогне вона.

– Скажіть, скажіть мені, мем, що ви з ним робите, куди ви його діваєте, весь цей чортів траханий порошок?!

– Але я не купую прального порошку! – кричить вона.

– Як не купуєте? – раптом зупиняється він.

– Не купую! – ридає вона. – І ніколи не купувала!

– Ніколи! Жодного прального порошку!!!

– Тоді хто, хто купує весь цей чортів траханий пральний порошок? Хто? Я? Я, мем, уже три місяці не купую собі порошку, тому що я чистий, три місяці чистий, і горіти вам у пеклі, мем, разом із вашою пральною машиною, горіти вам у пеклі! – каже він і вибігає на вулицю.

– Ні! – кричить вона йому навздогін. – Тільки не в пеклі!

– Саме в пеклі! – відповідає він.

– Тільки не в пеклі! – розпачливо кричить вона йому.

– У пеклі! – відповідає він із пекла.

«Є, є, – думає він, – ось так ми працюємо з постійними клієнтами, ось так ми підтримуємо корпорацію, хай наступного разу знає, як розмовляти з нашими рекламними агентами, я її наскрізь бачу, аякже, хотіла мене кинути, бач, що надумала, порошок, – говорить, – пральний порошок, так ніби я не знаю, що в неї на умі, аякже, аякже, корпорація мені платить за мою роботу, я знаю всі ці історії про страховки й соціальну службу, третій місяць, третій місяць чистий, третій місяць, ще чотири й кінець реабілітаційного курсу, і я їбав…»

«Я знаю, – думає вона, – я знаю, чого вони від мене хочуть. Вони стоять під дверима ванної кімнати, коли я в душі, стоять і слухають, як вода стікає по моєму животу, вони приходять ремонтувати мою пральну машину і вставляють у неї жучки й датчики, вони підслуховують рівний розмірений шум її двигуна, вони хочуть зупинити це безстрашне серце моєї пральної машини, ось чого вони хочуть. Коли мій син виросте й стане справжнім Елвісом, він буде носити білосніжний екологічно чистий одяг, він вийме з мого серця всі скалки, він зробить так, що трояндові пелюстки лежатимуть у моїх кишенях, і навколо не буде нічого, лише білий-білий сніг, і білі-білі квіти, і ще цей білий-білий чортів траханий порошок».

Як харчуватися в супермаркетах

І тоді директор фабрики, яка виготовляє екологічно чисті памперси, говорить:

– Нічого, вона все одно не зможе відмовитися від наших послуг, наш бізнес побудований таким чином, що жодна суча домогосподарка не зможе врешті обійтися без наших чортових памперсів, рано чи пізно вона прийде за ними, прийде до великих прозорих супермаркетів, наповнених нашими памперсами – найкращими на ринку, рано чи пізно вона все одно за ними прийде. І знаєте чому?

– Чому? – питається рада директорів.

– Тому що система завжди тримає руку на крані. У той час як ти займаєшся своєю самотністю, вона вміло регулює клапани. У той час, як ти намагаєшся зробити щось зі своєю вагітністю, вона підвищує силу напруги. У той самий час, як ти займаєшся домашнім господарством, система тримає свою руку на цьому невидимому крані. І коли вона тримає одну руку на крані, знаєте, що вона робить іншою рукою? Ви знаєте, що в цей час вона робить іншою рукою?

– Ні, – відповідає рада директорів, – ми не знаємо.

– А ви хочете про це дізнатись?

– Так, – відповідає рада директорів, – ми хочемо.

– Ви напевне хочете?

– Так, – офіційно повідомляє рада директорів, – ми напевно хочемо.

– Скажіть – ми хочемо знати, що система робить іншою рукою в той час, як однією перекриває нам кран, – закликає їх директор.

– Ми хочемо знати, – повторює за ним рада директорів, – що система робить іншою рукою в той час, як іншою перекриває нам кран.

– То що, як ви думаєте? – питається директор.

– Дрочить? – несміливо робить припущення рада директорів. – Дрочить Елвісу?

– У цей час, – говорить директор, – іншою рукою вона перекриває інший кран. Тому що насправді кранів два, просто про другий кран мало хто знає. А насправді їх два. І цей другий кран – наша з вами беззахисність. Доки система одним краном контролює твоє життя, другим краном вона контролює твою смерть. Саме тому ми настільки залежні одне від одного, саме тому так чи інакше кожна вагітна домогосподарка рано чи пізно прийде до супермаркету купувати наші чортові памперси. Тому що так чи інакше ми залежні від неї не менше, ніж вона залежна від нас. І не розуміти цього не може жодна домогосподарка, хоч би якою самотньою й вагітною вона не була.

Після цього вони отримують новий транш.

Як убити всіх

– Йо, синку, підіймайся, саме час поговорити серйозно.

– Хто ви?

– Ми друзі, синку, ми твої друзі, йо.

– Які друзі?

– Вірні друзі. Послухай, синку, час думати про майбутнє.

– Ти думаєш про майбутнє?

– Так, думаю.

– І що ти, синку, про нього думаєш?

– Я думаю про нього тільки хороше.

– Молодець, синку, це ти добре придумав – думати про майбутнє тільки хороше. І як ти думаєш, які в тебе шанси?

– Ну, я не знаю, потрібно в мами спитати.

– Мама спить?

– Так.

– То ми тобі скажемо, синку. Ми – твої