Ана-Марія Еріш - Королівська кров, Ана-Марія Еріш

Вже був вечір, і мені зовсім не хотілось спати. Це було так дивно, адже зазвичай я вже бачила десятий сон. Може, це через переміщення в нове місце, і я ще не встигла звикнути до цього нового світу. Та поки що я зовсім не відчувала втоми. Ще й погода була просто чудовою, незважаючи на пізню пору року.

Місяць піднімався все вище, відбиваючи своє світло в озері в далині, і здавалося, що сама природа відчуває мої почуття. Тут, у Королівській Академії, ніч і день часто переплітаються, а магія контролює навіть найдрібніші зміни в атмосфері. Я прикинула, що це, мабуть, ще одна з тих незвіданих таємниць Академії, яких тут не бракує.

Емі вирішила трохи потренуватися, а от в мене не лежала душа до цього. Я могла виконати кілька простих прийомів, не більше. І в критичних ситуаціях, напевно, змогла б себе захистити. Але це не було моїм покликанням. Метаморфи рідко стають вправними воїнами. І, чесно кажучи, я навіть не прагнула цього. Моя сила була в іншому, в тому, щоб зрозуміти природу світу і себе в ньому.

Я вирішила піти на прогулянку в сад, місце, де завжди можна було знайти спокій. І хоч я була тут не раз, сьогодні все здавалося особливим. Кожен крок по свіжій траві, кожен подих нічного повітря наче налаштовували мене на новий лад. Сад був ідеальним місцем для роздумів. І, певно, саме тому я часто сюди приходила. Тут, серед цих тихих алей і розкішних квітів, думки чомусь ставали яснішими.

Я присіла на лавочку, не поспішаючи. Пелюстки квітів, що їх обережно торкалася місячна світла, здавалися набагато красивішими, ніж зазвичай. Можливо, я просто раніше не помічала їхнього справжнього шарму. Я задумалася, скільки ще таких маленьких, але важливих моментів я пропускаю в повсякденному житті. І чи не варто зупинятися, щоб побачити більше?

- Я сподівався, що зустріну тебе тут сьогодні, – почувся голос, що розірвав мої думки.

Я підняла погляд. Це був Бен. Не зовсім той, кого я очікувала побачити цієї ночі, хоча з його присутністю я була більш ніж комфортно. Я зітхнула про себе. Це був безпечний варіант. Не те, щоб я не цінувала Бена, але насправді мої думки зараз були занадто зайняті іншим.

- Якось не спиться, – сказала я, намагаючись приховати від нього свою розгубленість. – Мабуть, через зміну часу. В Хейвенберді ж час трохи інший.

Він підійшов до мене, сидячи поруч на лавці. Я відчула його близькість і задумалася, чому це не турбувало мене так, як це могло б бути. Я мала би відчувати щось більше до нього. Принаймні я хотіла цього.

- Завтра ж перший навчальний день нового семестру. Трохи хвилююсь. Все-таки кінець першого року, – додала я, звертаючи увагу на його реакцію.

- Я ні, – засміявся він. – Ще рано переживати за таке. Ми ж тільки першокурсники. – Він поглянув на мене із посмішкою. – А я дні рахував до повернення... твого.

- Скучив за парами? – я запитала, хоч і знала відповідь. Його погляд вже говорив про все.

- За тобою, – сказав він, і в його голосі звучала якась нестримна впертість. – Пари для мене не важливі. Ти мені дуже сильно сподобалась, Ілларіє. Я не міг дочекатися, поки побачу тебе знову. Дійсно. Я був готовий навіть завітати до тебе в гості, якщо не побачу тебе тут.

Його слова трохи приголомшили мене. Чи дійсно я йому подобалась? Це був новий досвід для мене. Чи є щось більше в цій симпатії? Хоч я і не бажала собі зайвих труднощів, я не могла не замислитися над тим, як це виглядало. Ще я розуміла, що з його боку це була безпечна прихильність. Щось легке і безпечне, без глибоких зобов'язань. І, можливо, це було те, що мені зараз було потрібно.

Я підвела голову, і на хвилину зустріла його погляд. І щось змусило мене діяти. Я піддалася пориву, поцілувавши його. Мої думки, однак, були зовсім не про Бена. Але він був добрим, турботливим. І поки що цього було достатньо.