Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Це? - Адаель подивилася на поріз від меча. – Це просто маленька подряпина, – рана затяглася.

Дівчата продовжили битися. Данте дістала меч Смерті. У хід пішли сили обох. Колони, які прикрашали зал, Адаель перетворила на зброю. А в одну навіть втисла Данте.

- Здавайся. Тобі не перемогти мене.

- Дивно. Я хотіла сказати те саме, - Данте ударом ноги відкинула Адаель. Та відлетіла на кілька метрів.

- У результаті я заберу всі твої сили, і ти помреш, - Адаель стала на ноги. Вона побачила в руці Данте клинок Смерті та перемістилась точно біля мисливиці. Данте замахнулася на Адаель, та ухилилась. Один легкий рух і Адаель встромила клинок у серце Данте. – Я ж казала. Як приємно буде витягати з тебе Анахіт, - вона прокрутила клинок. Данте зробила останній подих. Її серце перестало битися. - Нарешті. А то я вже стомилася, - Адаель відійшла на пару кроків від мисливиці і насолоджувалась своєю перемогою.

- Я б на твоєму місці так сильно не раділа, - за кілька хвилин сказала Данте. Вона дістала клинок із грудей. – Ти забула, що я безсмертна. І навіть ти не в силі зруйнувати моє прокляття. І, мабуть, сама Смерть не владна наді мною. Перший раз у житті я рада цьому. Продовжимо наші танці? - Данте кинула в Адаель кинджал і знову кинулася в бійку. Та ухилилась. Дівчата використовували всі свої можливості одна на одній: надсила, телекінез, вогонь, блискавки. Вони билися, врізаючись у колони та стіни приміщення, поки будівля не почала руйнуватися. Ще кілька ударів і вона обрушилося.

На вулиці Данте чекали друзі. Побачивши, як завалився будинок, ті, хто був не сильно поранений, побігли до руїн, сподіваючись, що знайдуть Данте під завалами. Натомість вони знайшли Адаель. Та прийшла до тями і відкинула їх подалі.

- Набридло! - злилася Адаель.

- І не кажи, - Данте вибралася з-під завалів. – Пропоную тобі здатися. Адже настав час закінчувати нашу битву.

- Я не здамся. Я все ж таки прикінчу тебе.

- Цікаво, як? Адже я безсмертна. Та й ти, мабуть, теж. Це триватиме вічно.

- Нехай! - Адаель підняла в повітря все каміння навколо себе і жбурнула в Данте.

- Знову той самий прийом, - дівчина ляснула в долоні, і вони перетворилися на пил. - Стаєш передбачуваною. Але бійку і справді час припиняти. Відкрию тобі один секрет: знаєш, чому я дозволила тобі встромити кинджал мені в серце? Мені просто треба було на мить померти.

- Що? - незрозуміло дивилася на мисливця Адаель.

- Ну, кинджал у серці, пафосні слова, кров, смерть, - Данте зобразила себе мертвою. - Це все для того, щоб я змоталася в одне дуже цікаве місце. Чистилище називається. Чула про таке?

- І що?

- А те, що коли я помираю, я, Данте, завжди потрапляю в Пекло. Цього разу я була у Чистилищі. Мені дехто допоміг туди потрапити. А там, як нам усім відомо, притулок та перевалочний пункт для надприродних істот. Я прихопила кілька десятків пасажирів дорогою назад у своє тіло. І вони дуже хочуть з тобою познайомитися, - Данте сказала пару слів незнайомою для Адаель мовою і з неї вийшли душі різних істот. - Ти хотіла якнайбільше душ, так отримай, - мисливиця клацнула пальцями і всі вони вселилися в Адаель.

- Ти сама зрозуміла, що наробила? – засміялася Адаель. - Ти щойно зробила мене ще сильнішою.

- Так, я знаю. Це ще не все. На десерт я тобі приготувала чудову страву. Твоя дочка Анахіт, - з Данте вийшло дві душі, і вселилися в Адаель. - Насолоджуйся, тварюка.

- Анахіт просто чудове доповнення моєї колекції, - засміялася Адаель. Хмари над містом почали згущуватись, піднявся сильний вітер. – Тепер я можу знищити цілу галактику.

- Данте, - до дівчини підійшов Кем та Михаїл. – Навіщо ти це зробила? Тепер світові кінець, - мовив архангел.

- Я б не була така впевнена.

- Що це зі мною? – Адаель схопилася за голову.

- Важко знищувати галактику, коли в тобі сидить кілька сотень істот. І, як ти сказала, ще й Анахіт. І всі вони хочуть вирватися назовні.

- Ні! – Адаель впала навколішки. – Забери їх! – благала вона Данте. - Як їх багато! Замовчіть усі! - кричала вона сама собі. – Ні! Ні! Ні! – за мить Адаель просто вибухнула. Яскраве світло осяяло все навколо. Усі поглинені нею душі й ті, які додала Данте разом із Анахіт, розірвали дівчину. Перед друзями справді стояли кілька сотень душ істот, серед яких був Нейт. Він усміхнувся Данте. Вона підійшла до нього.

- Я прощаю тебе. Іди з миром, - Данте хотіла доторкнутися до нього, але не встигла. Усі душі зникли. Анахіт повернулася в тіло Данте.

- Це було просто геніально, – до дівчини підійшла Френкі.

- Згоден. Хоча це й було ризиковано, – приєднався до похвали Михаїл.

- Так, перевантажити божевільну Адаель було страшенно прекрасним рішенням, - Кем усміхнувся і обійняв Данте. – Ти в порядку?

- Таке. Раз усіх влаштував мій план і тепер ми перемогли вселенське зло, я, мабуть, піду від... – не договоривши, Данте втратила свідомість.