Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Допоможіть! – відчайдушно кричала Анахіт.

- Що сталося? – підбігла до неї Данте.

- Він впав в урвище, - Анахіт вказала на блондина, якого тримала за руку.

- Я допоможу, - Данте спробувала витягнути того, хто впав. – Чому він такий важкий? Нам треба поспішити, - спроби витягнути чоловіка не мали успіху. Він упав у прірву, потягнувши за собою Анахіт. Але Данте встигла вхопити її за руку. – Я тебе не відпущу. Тримайся.

- Я не хочу вмирати, - плакала дівчина.

- Сьогодні ти не помреш. У нас договір: тебе вбиваю я. А мені ти ще потрібна, – Данте доклала ще пару зусиль і витягла брюнетку. – Все добре? Подивися на мене, – на Данте глянула Анахіт. Такого зляканого погляду вона ще не бачила. - Слухай, подруго, заспокойся, інакше ми тут всі помремо. Потрібно вгамувати все це, - Данте вказала на весь безлад.

- Я не можу, - продовжувала плакати Анахіт. – Навіщо ти мене витягла? Краще померти з братом, – дівчина побігла до урвища.

- Що ж ти така не постійна, - Данте зупинила втікачку. – П'ять хвилин тому ти хотіла жити.

- А навіщо? Мене всі зрадили. Я була народжена лише для втілення якихось чужих планів. Я просто зброя у руках своїх батьків. Навколо мене була одна брехня.

- Тебе так сильно зачепили слова Адаель? – здивувалася Данте.

- Не називай це ім'я! - Анахіт розлютилася і буря посилилася.

- Добре. Не буду. Але ти все одно маєш зібратися. Ти ж могутня Анахіт.

- Вже ні. Я ніхто. Я втрачена, я нікчема, - Анахіт зіскочила з урвища. Але Данте встигла вхопити її за руку.

- Та що ж таке! Ти не нікчема і не втрачена, - тримала мисливиця Анахіт.

- Мене всі покинули. Використали мене та кинули. Я одна у всьому всесвіті.

- Це не так. Я від тебе не відмовлюсь і не кину. Ти не одна. Я тобі допоможу.

- Ти брешеш! Усі брешуть!

- Ні. Якби я брехала, то не намагалася би тебе врятувати.

- Я тобі потрібна тільки, щоб убити когось.

- Гаразд. Тут є частина правди. Повір мені. Сім'ї не обирають, але обирають друзів. Я твій друг і допоможу тобі. Те, що зробила Адаель – жахливо. Вона не мала права творити таке з дитиною. Вона спотворила тебе. Вона брехала всім про тебе. У тебе є шанс довести, що ти не та, якою тебе всі уявляють. Якщо забажаєш, я допоможу тобі. Але думай швидше. Буря дедалі ближче.

- Якщо ти не втечеш, то загинеш тут разом зі мною.

- Я не кидаю друзів у біді. Подобається їм це чи ні.

- Дякую, - тихо мовила Анахіт і заплющила очі. За мить вона осяяла все навколо яскравим світлом, через яке Данте мало не осліпила.

Мисливиця розплющила очі. Ураган, блискавки, пісок, що літає – все припинилося. Тепер це була не пустеля, а чудовий пляж із лагуною.

- Це мені більше подобається, - усміхнулася Данте.

- Так, нам теж, - до мисливиці знову вийшли блондин та брюнетка.

- З вами все добре? – поцікавилася Данте та обійняла їх. - Я знала, що ти не помер, - звернулася вона до чоловіка.

- Так. Тепер усе гаразд. Вибач за те, що відбувається. І вибач, що налякали тебе.

- Я не злякалася. Подумаєш, моя… наша спільна свідомість руйнувалася. Все чудово.

- Візьми нас за руки, – запропонував блондин.

- Навіщо? Будемо хоровод водити, доки Адаель там все ріже на шматки?

- Ні. Нам одразу треба було це зробити, – продовжила брюнетка. – Ми хочемо повністю злитися з тобою. Це допоможе перемогти Адаель. Жодних більше «наших» і «не наших» свідомостей. Ми всі будемо одним цілим. Настав час задати цій вискочці.

- Такі ви мені подобаєтесь більше, - Данте взяла Анахіт за руки і відчула приплив сил. Вона ввібрала в себе душі Анахіт. Дівчина глибоко вдихнула і знову опинилася на полі бою. Навколо неї тривала битва. Ангели та друзі Данте намагалися зупинити Адаель. Але їм це не вдавалося. Вона їх розкидала, наче колоду карт. Кілька Адаель убила: перетворила на пил або ж вирвала душі і з'їла їх. Данте з жахом озиралася. У всій цій м'ясорубці вона шукала своїх друзів. Вона сподівалася, що вони ще живі. Але найбільше вона хотіла побачити Кема та Кріса. Перший – кохання всього її життя, другий – найкращий у світі друг. Так, інших вона теж хотіла побачити живими та неушкодженими. Впоравшись із собою і звикнувши до нової собе, Данте пішла до Адаель. Та саме билася з Крісом. - Гей, матусю! – гукнула її Данте. - Не хочеш битися з кимось зі своєї вагової категорії?

- Бачу, ти прийшла до тями. А я думала, що вже поквиталася з тобою, - Адаель відкинула перевертня. - Що ж, почекай, поки я вб'ю своїх братів, - Адаель покликала до себе всю гостру зброю, яка була в приміщенні - кинджали, сокири, мечі - і направила їх на Михаїла та Люцифера. Данте ж одним плавним рухом перетворила зброю на сотню метеликів, які відлетіли геть. – Хм… Цікаво. Ти змінилася. Анахіт померла і дарувала тобі свої сили?

- Ні. Анахіт нарешті стала тією, ким мала бути – рятівницею, а не руйнівником. Ти в ній, у нас, - очі Данте стали фіалкового кольору, а волосся попелястим, шкіра оливкова, а губи ніжно-рожевого кольору, - помилялася. Ми не народжені для керування іншими. Ми народжені для створення. А ти – нікчема.

- Хіба нікчема змогла би створити все це? Ні. Я найвеличніше створіння.

- Ти нікчемне творіння.

- Досить! – прокричала Адаель. Вона почала жбурляти в Данте все, що траплялося їй під руки. Усі ці атаки мисливиця відбивала.

- Ідіть звідси! – прокричала вона друзям. – Забирайте поранених та йдіть.

- Данте, - до дівчини підійшов поранений Кем.

- Забери Рейвен і йди.

- Я тебе не кину.

- Довірся мені. Я знаю, що роблю, – Данте усміхнулася і відбила чергову атаку Адаель.

- Виживи, - сказав Кем і поцілував кохану. Він пішов за Рейвен. Та забилася в дальній кут зали і щось бурмотіла.

- Тримай, – Михаїл вручив Данте свій меч. - Можливо, моя зброя допоможе якщо не вбити її, то хоча б поранити.

- Дякую. А тепер йдіть, - переконавшись, що всі покинули будинок, Данте посміхнулася. - А ось тепер поговоримо по-дорослому, - дівчина кинулась на Адаель. Та тільки-но встигла схопити зброю, щоб захищатися. Дуель на мечах тривала недовго. Данте вдалося поранити колишню подругу. – Чудово. Значить, ти не така невразлива, як думала.