Юлія Богута - Неонова, Юлія Богута

...вона до біса схожа на тебе. Така ж вицвіла, як пісок.
Із очима, кольору неба та душею, що прагне казок.

Теж зливається з світлим берегом, із травою на літніх стежках,
Любить сонце, скоріше, не зорі. Коли носиш її на руках.

Теж, скоріше, про щастя більше, про спокійне і мирне життя.
У той час, коли я, скоріше...щось про те, як вбиває війна.

Щось про те, як до дна далеко. Про солоні від болі моря,
Такі сині у шторм та глибокі, що за чорним не видно тепла.

Щось про небо вночі, про минуле. Про історію "Ревуна",
Який все ще, коли хоче вмерти, йде на сушу і до валуна.

Потім знову спускається, плаче. Бо за хвилями сліз нема.
І ніколи ніхто не побачить як його роздирає пітьма.

...вона знаєш, до біса схожа. Вона личить тобі, мій маяк.
Бережи її більше за море, що лежало колись в ногах.