Євгеній Шульженко - Провалля 2, Євгеній Шульженко

​Макар зняв одяг та кинув у відро, залишивши спідню білизну. Дівчина тримаючись з останніх сил, взяла шланг та увімкнула воду. Без жодних слів, облила водою хлопця та подала мило.

​- Ді, - хмикнув Вʼячеслав, коли з миттям було покінчено, а Макар отримав рушник, - ти взагалі кохала мене? – у відповідь почув лиш тишу, - Байдуже! Це не має значення. Ти була моєю й будеш нею до кінця свого життя. Але в тебе завжди буде вибір, - засміявся опускаючи зброю, - або померти в старості разом зі мною. Або стати гостем та задовольнити апетити наших шановних клієнтів. Справедливо?

​Дівчина поглянула на людожера з ненавистю, стиснувши кулаки. «Ти монстр! Потвора! Людожер!» - слова не виходили з неї, лише відкривався рот. Паніка наче тримала її за горло так міцно, що говорити було не можливо.

​- Так, так, - махнув головою Вʼячеслав, - твоя хоробрість вражає, Ді. Але в мене є неймовірна ідея, - знову підняв пістолет, прицілившись в Макара, - Я допоможу тобі раз та назавжди, - махнув рукою в сторону шафи, - візьми ніж номер два. Він легкий та зручний, - засміявся, аж сльози потекли з очей, - підійде під тою руку ідеально.

​- Не зрозуміла, - хрипко запитала дівчина, поглянувши на людожера.

​- Все ти зрозуміла, - підморгнув, витираючи сльози рукавом, - я допоможу тобі стати моєю назавжди, - поглянув в сторону розгубленого Макара, - ти не тільки винесеш гостя на золотій таці. Ти особисто лишиш його життя.

​Несподівано Макар кинувся вперед, виставивши руки в сторону хлопця. Вʼячеслав зреагував миттєво. Поглянув в приціл та зняв запобіжник.

​- Без дурниць, - повільно мовив, - якщо ти цього не зробиш, тоді нам немає чого говорити. Наші клієнти сьогодні скуштують менш жорстке мʼясо, - тихо засміявся, - Ді, або ти, або тебе. Вибирай.

​Аж раптом Макар впав на коліна біля Діани. Схопив її за талію та притулився до нех обличчям. Він заплакав. Тихо та болісно. Дівчина забула про страх, забула про паніку, навіть забула як має дихати.

​- Ді, кохана, - хрипко мовив хлопець, піднявши мокрі очі вгору, - я завжди кохав тебе й буду кохати. Я проклинаю себе за те, як поводився поряд з тобою. Я кожен день карав себе за те, що не вартий тебе, - на деякий час замовк, важко дихаючи, - але, Ді, я не зможу спокійно жити, розуміючи, що тебе немає поряд, - заплакав, не соромлячись власних сліз, - ти маєш зробити це. Заради нас та нашого кохання. Заради себе.

​Діана плакала разом з Макаром. Кляте провалля вимагало жертви. Клята багатоповерхівка навіть тут вимагає своє. «Хто сказав, що порожнеча мертва?» - промайнуло в голові.

​- Я не зможу жити з думкою, що зробила це, - прошепотіла, ледь стримуючи ридання, - не проси мене. Я кохаю тебе більше ніж своє життя. Я не зможу.

​- Ти зможеш, - ледь всміхнувся Макар та важко підійнявся на ноги, - живи, відчувай, борись, - ніжно торкнувся долонями її мокрого обличчя, - можливо, колись ти зможеш помститись, - прошепотів та палко поцілував.

​Дівчина обійняла хлопця, відповідаючи на поцілунок. Світ зник, розтанув. Перед заплющеними очима почали пробігати спогади. Радість та весілля. Розчарування та сварки. Кохання та пристрасть. Ревнощі та злість. Насолода та секс. Жодного провалля. Жодного клятого будинку інспектора та купи людожерів. Нікого, крім Діани та Макара, їх пристрасних поцілунків.

​- Досить, - гаркнув розлючений Вʼячеслав, - мені вас обох вбити? Мерщій бери ніж та зроби справу. Будеш тягнути, стане лише гірше. Почула мене? – закричав, бризкаючи слиною, та підійшов ближче.

​Діана відпустила Макара та поглянула на нього з посмішкою. Страх не повернувся. Біль не пронизував тіло. Лише ніжність та тепло, що розходились тілом. «Нажаль, це крок в ніщо» - промайнуло в голові, від чого важко зітхнула та рушила в сторону шафи.

​Відчинивши дверцята, знайшла ніж номер два та взяла в руку. Він дійсно був зручним та лежав в долоні наче це було не вперше. Постояла, глянувши на Макара. Хлопець не відривав погляд, але скинув рушник на стілець та всміхнувся.

​Повільно повернулась та встала напроти хлопця. Підняла ніж, приготувавшись, та завмерла. Вʼячеслав щось пробурмотів, але вона не слухала його. Лише дивилась в очі коханого, запамʼятовуючи його блиск, його життя, його унікальність. Несподівано байдужість окутала, закриваючи всі емоції та відчуття своїм невидимим плащем.

​- Кохаю тебе, - мовив Макар та закрив очі, - я буду завжди поряд з тобою, Ді.

​- Кохаю тебе, - хрипко відповіла та, несподівано закричавши, вдарила своєю смертельною зброєю.