Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

— Е-е... ні. Не зовсім так. Я хотіла сказати —   прилизаною.  

Джордж поправив окуляри на носі й позирнув на мене:  

— Ну. гребінцем вона справді вміє користуватись.  

— ІЦо ти хочеш сказати? І чому так дивишся на моє волосся?  

— Так, дурниці. Нічого я сказати не хотів... Нічогісінько. Е-е... — Джордж несподівано згорбився, скривився, наче від зубного болю, й промовив: — Схили краще голову. Люсі. Не дивись уперед, гаразд?  

Та було вже пізно. Біля входу до будинку агенції «Ротвел» стояв Квіл Кіпс, а з ним двоє його незмінних помічників — Кейт Ґодвін та Бобі Вернон.  

Удень Кіпс видавався ще худорлявішим, ніж уночі. Убраний він був, як завжди, розкішно, проте обличчя його зблідло, а підборіддя заросло рудою щетиною. На рукаві в нього була чорна жалобна пов’язка, а ггід пахвою він тримав товсту теку з паперами. Оце так удар! Тепер нам було вже не сховатись ні за рогом, ні з того боку вулиці.  

Ми порівнялись із Кіпсовою командою. Бобі Вернон був напрочуд маленький і худий, ніби хтось вирізьбив з дерева звичайного агента, а з тріски, що відкололась, — Вернена. Ґодвін — Слухачка, як і я, — завжди була холодна, як іній, і тверда, як асфальт. Вони кивнули нам. Ми кивнули їм. Ми трохи постояли разом, ніби обмінялись, як завжди, колючими дотепами й жартами, тільки цього разу мовчки, щоб заощадити час.  

— Ми чули про Неда Шоу. Нам справді шкода, — нарешті сказала я.  

Кіпс вирячився на мене:  

— Та невже? Ви ж його ненавиділи!  

— Ні... тобто так. Але ж це не значить, що ми бажали йому смерті.  

Він стенув своїми худими плечима, схованими під розкішною сріблястою курткою:  

— Не бажали? Може, й так. Не знаю.  

Кіпе. як і завжди, видався мені зануреним у власні переживання. Тільки сьогодні його ненависть до нас відчувалась не так щиро, як зазвичай, а в голосі було чути гіркоту. Я не відказала нічого. Джордж розтулив був рота для відповіді, але передумав і теж промовчав. Кейт Ґодвін позирнула на годинник. а тоді поглянула вздовж вулиці, ніби на когось чекаючи.  

— Як це сталось? — врешті запитала я.  

— Чергова помилка ДЕПРІК. — пояснив Бобі Вернон.  

Кіпс потер собі блідою рукою потилицю, зітхнув і додав:  

— То була будівля на Волпол-стріт. Відкрита конторська будівля. Ми працювали на своїй ділянці, прослуховували психологічний рівень, а поверхом вище вештались нездари з агенції «Тенді». Ці кляті бовдури потривожили Спектра, не впорались із ним і просто погнали його сходами вниз, до нас. Цей Спектр вискочив із стіни перед Шоу й схопив його за голову, перш ніж ми встигли второпати, що й до чого!  

— Його вже ніщо не могло врятувати, — кивнула Кейт Годвін.  

— Мені справді жаль, — відповіла я.  

— Так. дякую. Але ж це трапиться знову! Не з нами, то з кимось іншим! — мовив Кіпс. Його очі завжди були почервонілі, та сьогодні вони здались мені ще червонішими. — Цієї ночі ми знову йдемо на завдання. Барнс муштрує нас, неначе ведмедів у цирку. Навала в Челсі — це вже страхіття! А найголовніше. що в ньому немає жодної системи, — чи, може, я просто не бачу й?  

— Система повинна бути, — заперечив Джордж. —   Щось   збурює привидів саме в цих місцях. Якщо є наслідок, то мусить бути й причина. Треба тільки чітко розуміти, де її шукати.  

Кіпс скривився:  

—Ти так гадаєш, Кабінсе? Найкращі фахівці ДЕПРІК сушать над цим свої мізки. Я щойно був на їхній нараді — ніхто нічого не може зрозуміти. Єдине, до чого вони додумались, — це влаштувати парад агенцій, які беруть участь у розслідуванні, щоб показати, ніби в