Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Стикаючись з Майбутнім Разом

«Я не знаю, чи витримаю стільки проколів на день», — відповідаю я.

 

Лаура дивиться мені в очі.

 

— Друже, будь сильним, я знаю, що ти зможеш. Лікар сказав нам, що їх можна колоти голкою, а є й такі, які можна пити.

 

Я киваю, розуміючи серйозність ситуації. Лікування здається складним, але я готова зробити все можливе, щоб захистити свою дитину, навіть якщо Алехандро не знає, що я вагітна.

 

— І скільки триватиме лікування? — запитую я, знаючи, що кожен день має значення.

 

Алехандро обмінюється поглядами з Лаурою, перш ніж відповісти.

 

— Лікар сказав, що лікування може тривати кілька тижнів. Будемо сподіватися, що ви розвиватиметеся за 4 тижні, а не за два місяці. Він також зазначив, що вам доведеться залишатися в лікарні протягом цього часу, щоб вони могли уважно стежити за вами та переконатися, що ви отримуєте належну допомогу. Мені потрібно, щоб ви зрозуміли, що ви залишаєтеся тут — це не сон, це реальність, ви потрібно поставитися до цього з великою часткою серйозності та подбати про своє здоров’я», — пояснює він із занепокоєнням.

 

Я відчуваю себе приголомшеною думкою про те, щоб так довго залишатися в лікарні, але я знаю, що це необхідно для мого здоров’я та здоров’я дитини.

 

-Добре. «Я зроблю все можливе, щоб переконатися, що все ідеально», — кажу я, намагаючись зберігати спокій.

 

Алехандро ніжно посміхається мені, його любов і підтримка є моєю найбільшою силою в ці важкі часи.

 

— Я тут з тобою, добре. «Незалежно від того, що станеться, ми будемо в цьому разом», — каже він, його голос сповнений рішучості.

 

Лора схвально киває, в її очах відбивається впевненість у плані лікування.

 

— Тепер, коли ти знаєш, що відбувається, я дам тобі відпочити. Якщо тобі щось знадобиться, не соромся дзвонити мені», — каже він, перш ніж вийти з кімнати.

 

Коли я лежу в ліжку, мене переповнюють емоції. Дорога попереду буде важкою, але з любов’ю та підтримкою Алехандро я знаю, що зможу подолати будь-яке випробування, яке постане переді мною.

 

Коли процедура закінчилася і медичний персонал покинув кімнату, я спостерігаю, як Алехандро та Лаура встають, щоб піти. Я дивлюся на вас із сумом і вдячністю за те, що ви були поруч зі мною в цей важкий час.

 

Однак через кілька секунд я помічаю, що Лора повертається до моєї кімнати сама. Його обличчя сповнене горя, в очах відбивається суміш занепокоєння та співчуття. Він обережно підходить до мого ліжка, стежачи, щоб поруч нікого не було.

 

«Валерія, мені потрібно поговорити з тобою про щось важливе», — тихо каже він важким від занепокоєння тоном.

 

Я киваю, відчуваючи клубок у горлі, готуючись до того, що буде. Я знаю, що Лаура не повернеться без важливої ​​причини, і вираз її обличчя сповнює мене страхом від того, що вона збирається мені сказати.

 

«Вибачте, я не хотіла говорити вам це в присутності Алехандро, але я вважаю, що важливо, щоб ви були проінформовані», — продовжує Лаура, підходячи ближче до ліжка, щоб переконатися, що ніхто інший не чує.

 

Він ніжно тримає мене за руку, його очі сповнені співчуття, коли він готується поділитися новиною, яку приховував.

 

— Мені лікар сказав про дитину, Валерія. «Зрозуміло, що ти не хочеш, щоб Алехандро дізнався, але я не можу не хвилюватися за тебе та дитину», — каже він м’яким голосом, намагаючись висловити свою підтримку серед страждань.

 

Мої очі наповнюються слізьми, слухаючи його слова. Хоча я намагався зберегти це в таємниці, щоб захистити Алехандро, я знаю, що Лаура має рацію, коли хвилюється за моє здоров’я та здоров’я моєї дитини.

 

— Дякую за турботу, Лаура. «Для мене дуже багато означає мати ще когось поруч зі мною через це», — кажу я їй, намагаючись контролювати свої емоції, обережно обіймаючи її.

 

Лора ніжно обіймає мене у відповідь, її слова втіхи – це бальзам для моєї зболеної душі.

 

— Я тут для вас, Валерія. «Я завжди буду», — запевняє він мене, його голос сповнений щирості й прихильності.

 

Якусь мить ми мовчали, розділяючи тягар цього нового одкровення. Хоча дорога попереду здається сповненою невизначеності, я знаю, що Лаура поруч зі мною, готова підтримати мене на кожному кроці. І разом з цим я відчуваю нову рішучість протистояти майбутнім викликам, знаючи, що я не один у цьому.

 

Лаура обережно відсторонюється й дивиться на мене серйозно, ніби готова зустрітися з тим, що буде далі.

 

— Лікар мені пояснив, що у вас дуже агресивний вірус, Валерія. І хоч він не вдавався в подробиці, але зазначив, що це може вплинути як на ваше здоров’я, так і на здоров’я малюка, тобто коли він виросте, — зізнається він мені, його голос трохи тремтить від серйозності ситуації.

 

«Я знаю, щось подібне він мені сказав», — кажу йому.

 

Комок у горлі стискається ще більше, коли я чую його слова. Хоча я підозрював, що мій стан серйозний, знання про те, що вірус також загрожує здоров’ю моєї дитини, було нищівним ударом.

 

—А що сказав лікар про лікування? Чи можу я щось зробити, щоб захистити дитину? Я стурбовано запитую, сподіваючись, що ми все ще можемо щось зробити, щоб залишитися в безпеці.

 

Лора хмуриться, явно хвилюючись щодо відповіді, яку вона повинна мені дати.

 

— Лікар згадав, що ці специфічні методи лікування для боротьби з вірусом і захисту дитини можуть допомогти, будемо сподіватися, що це так, тому що, мабуть, у вас це вже зайшло. Але він сказав, що їм потрібно спочатку стабілізувати стан, перш ніж вони зможуть почати належне лікування», — повідомляє він мені, його голос сповнений занепокоєння.

 

Я повільно киваю, відчуваючи, як важкість ситуації стає все більш реальною з кожним словом Лаури. Хоча я відчайдушно хочу захистити свою дитину, я знаю, що спочатку маю зосередитися на відновленні свого здоров’я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍