Вільям Форд Гібсон - Нейромант

полікарбон, мов зітлілий шовк. Вивільнилася з рукавів і холош, І порізані залишки одразу замаскувалися під темний пісок підлоги.

А тоді Кейс почув музику. Незнану для нього музику – фортепіано й духові.

Вхід до світу Три-Джейн не мав дверей. Просто рвана п’ятиметрова рана в стіні тунелю, нерівні сходинки поволі завертали кудись униз. Слабке блакитне світло, рух тіней, музика.

– Кейсе, – сказала Моллі й зупинилася, тримаючи голкостріл у правій руці. Піднесла ліву до рота, всміхнулася й лизнула відкриту долоню вологим кінчиком язика – поцілувала його крізь симстим-зв’язок. – Я маю йти.

Тоді в її лівій руці з’явилося щось дрібне й важке, великий палець ліг на крихітну кнопку, і вона пішла сходами вниз.

18_

Вона майже розітнула його, майже. Промахнулася на волосину. Але зайшла як треба, думав Кейс. Правильний настрій – це риса, яку він відчував, яку іноді розпізнавав у інших ковбоїв за манерою сидіти, за рухом пальців над декою. У Моллі вона теж була – ця риса, ця манера. І всю її вона вклала у свій вихід. Зібралася, незважаючи на біль у нозі, й крокувала сходами до помешкання Три-Джейн так, наче вона тут головна, – лікоть притиснутий до тулуба, рука зігнута, зап’ястя розслаблене, ствол голкостріла погойдується вдавано недбало, немов у руці досвідченого дуелянта. Це була вистава. Немовби кульмінаційна сцена з усіх тих нескінченних фільмів про бойові мистецтва – дешевих бойовиків, на яких виріс Кейс. Він знав: кілька секунд Моллі відчувала свою силу й небезпечність уповні, мов кіногерой. Як Соні Мао в старих відео Шо, як Мікі Тіба, як усі ті, хто пішов стопами Лі й Іствуда. Вона говорила, як різала, і різала, як говорила.

Леді Три-Джейн-Марі-Франс Тессьє-Ешпул викроїла собі володіння на найнижчому рівні вздовж внутрішньої поверхні корпусу Фрісайда й позносила успадковані лабіринти стін. Вона мешкала в однокімнатному приміщенні – настільки широкому й глибокому, що його кінці ховалися за опуклим видноколом, а підлога заверталася, повторюючи кривизну веретена. Стеля була низька й нерівна, обличкована таким самим штучним каменем, що й стіни коридора. Тут і там виднілися залишки стін, що нагадували про колишній лабіринт. За десять метрів від сходів – квадратний бірюзовий басейн, чиє підводне освітлення було єдиним джерелом світла в помешканні, – принаймні Кейсові так здалося, коли Моллі ступила з останньої сходинки. Снопи світла від підводних ламп розбігалися стелею.

Біля басейну на неї чекали.

Він знав, що нейрохірурги підтягнули її рефлекси й налаштували їх на бій, та крізь симстим їх не відчував. Складалося враження, наче він переглядає сповільнений запис – неспішний і точний танець, результат скрупульозної хореографії, зрежисованої інстинктом убивства й вимуштруваної багаторічними тренуваннями. Здавалося, Моллі вистачило одного погляду, аби оцінити їх усіх: хлопця, що завмер на дошці над басейном, усміхнену дівчину з келихом і мертвого Ешпула з розірваною порожньою очницею над гостинною усмішкою. На старому був той самий темно-вишневий халат. Зуби сліпучо-білі.

Хлопець пірнув у воду. Стрункий, засмаглий, він виконав стрибок ідеально. Граната вирвалася з її руки ще до того, як його руки торкнулися плеса. Кейс одразу зрозумів, що це за штука, тільки-но вона увійшла у воду: фугасне осердя, обмотане десятьма метрами тонкого й ламкого сталевого дроту.

Голкостріл завив, випускаючи хмару розривних дротиків у груди й обличчя Ешпула, і той зник, лишивши по собі дим і діряву спинку порожнього білого шезлонга.

Дуло смикнулося до Три-Джейн тієї ж миті, коли граната здетонувала в басейні й вода здійнялася симетричним весільним тортом, розсипалася бризками й опала, – та помилку вже було зроблено. Хідео навіть не торкнувся до неї. Стегно тріснуло.

Кейс на борту «Гарві» заверещав.

– Довго тебе не було, – сказав Рів’єра, перевіряючи Молліні кишені. Руки її були по зап’ястя закуті в матово-чорну сферу завбільшки з кулю для боулінгу. – Якось я бачив масове вбивство в Анкарі, – вів він далі, доки його пальці висмикували її речі з кишень куртки, – гранату кинули. У басейн. Тоді здалося, що вибух був дуже слабкий, та вони всі миттєво загинули від гідростатичного шоку.

Кейс відчув, як вона спробувала ворухнути пальцями. Здавалося, матеріал кулі опирався тискові не дужче за мнемолон. Нога боліла просто нещадно, нестерпно. Очі мовби затягнуло червоним муаром.

– На твоєму місці я б не смикався. – Куля неначе злегка стиснулася навколо її долонь. – Цю іграшку для дорослих Джейн привезла з Берліна. Ворушитимешся – ця штука почавить їх на фарш. Подібним матеріалом тут вистелили підлогу. Мабуть, якісь властивості молекул. Тобі боляче?

Моллі застогнала.

– Здається, ти ногу пошкодила. – Його пальці намацали плаский пакунок із наркотиком у лівій задній кишені її джинсів. – Як добре. Мій останній смаколик від Алі, саме вчасно.

Криваве плетиво перед очима вже не коливалося – крутилося вихором.

– Хідео, – почувся ще один голос, жіночий, – вона непритомніє. Дай їй щось. Від цього й від болю. Вона вражає, правда ж, Пітере? Такі лінзи в моді там, звідки вона родом?

Доторк холодних рук – неспішних, упевнених, мов руки хірурга. Голка пробила шкіру.

– Я й гадки не маю, – відповів Рів’єра. – Ніколи не бував у її рідному ареалі. Вони приїхали й забрали мене з Туреччини.

– Агломерати, так. У нас там є певні інтереси. А ще колись відряджали туди Хідео. Боюся, через мене. Пустила декого в дім – крадія. Виніс родинний термінал. – Вона засміялася.

– Я спростила йому завдання. Аби іншим дошкулити. Він такий гарненький хлопчик був, мій злодюжка. Вона прокидається, Хідео? Може, треба дати їй ще?

– Дамо ще – вона помре, – відповів третій голос.

Криваве плетиво розпливлося чорнилом. Повернулася музика, фортепіано й духові. Танцювальна музика.

К Е Й С Е : : :

: : : : В И М К

Н И С Ь : : : :

Післяобрази слів, що блимнули перед ним, танцювали у Мелкамових очах і на його зморшкуватому чолі, коли Кейс прибрав троди.

– Ман, ти верещав оце тільки-но.

– Моллі, – промовив він пересохлим ротом. – Поранена. – Він витягнув спортивну пластикову пляшку з кишені на краю сітки й набрав повний рот води, що не мала смаку. – Не подобається мені, як усе нахрін сиплеться з рук.

Малий креївський монітор засвітився. На тлі покрученого й почавленого брухту показався Фін.

– Мені теж. У нас проблемка.

Мелкам підтягнувся над Кейсовою головою,