Олена Гриб - "Опальна принцеса". В пошуках Дракона, Олена Гриб

Схвалення Ендера мене не цікавило. Мені було потрібно трохи тиші, щоб упорядкувати думки.

– Не зараз. – Я висмикнула своє волосся з лапи принца і сіла на ліжко, намагаючись не втратити ідею, що промайнула в голові.

– Ні, леді, так не годиться. Нагадайте-но: хто тут головний?

Дійсно, хто?

Я розсміялася тихим неживим сміхом. Айри Керейри не існує. Я – це виключно я від кінчиків пофарбованого вчора вранці волосся (в салоні запевняли, що мені пасуватиме блонд) до зелених лінз, які призначалися для костюмованої вечірки і від яких уже сльозились очі. Аня, студентка юрфаку, подряпини від кігтів сусідської кішки прикрашають шию, отриманий в маршрутці синяк на лікті теж є. Жодних помилок.

Гаразд, я – це я, сумнівів немає. Тіло моє, розум мій… Сподіваюся.

А як щодо Айри? Спочатку я сприйняла її за ключову фігуру у всій цій ахінеї, а себе називала спостерігачкою. Сновидицею, ха-ха. Але, схоже, це моя помилка. Головна героїня божевілля, що коїться навколо, – саме я. Ну а та, кого я вважала проданою принцу юною дворянкою, – жорстока гадина, яка впивається виставою.

Їй подобалась ця історія. Вона навмисне привернула увагу Ендера на торгах і тепер тремтіла не від страху, а від передчуття. Для неї і я, і принц були дешевими акторами в театрі абсурду, який чомусь називають життям.

– На коліна, леді!

– Помовчіть!

Де вона?! В моїй голові? Чи дивиться звідкись здалеку, як зла королева в магічне дзеркало? І чому я відчуваю її настрій? Чому чую ті дурниці, що метушаться в її свідомості? Чому завдяки їм ніби наперед знаю, що на мене чекає?!

Угу, звичайно. Магія, принц, чужа свідомість… Та за мною психлікарня плаче гіркими сльозами!

– Кицю-кицюню…

– Сядьте і замовкніть! Будь ласка!

Даремно я кричала на Ендера. На своє виправдання можу сказати лише те, що винен стрес. Я не божеволію щодня. Не звикла бути об’єктом спостереження. Не погоджувалась на роль жертви в незрозумілому ритуалі. І, чесне слово, я не прагнула пояснювати принцу, що з його «кицюнею» трапилась помилка.

Ендера мої душевні терзання не цікавили. У нього були інші плани.

Ну і…

Гаразд, зізнаюсь відверто: це сталося.

Я підпалила наслідного принца Долінеї.

Ненароком.

Клянуся, це вийшло майже випадково!

Але охоронці, що прибігли на його крики, моїм виправданням чомусь не повірили.