Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Та як ви можете,- Кіра щосили зі злістю хотіла відштовхнути Тимура у бік та той анітрохи не зрушив з місця,- ви псуєте мені репутацію вашими жартами… Олексійко будь ласка…

-Ваш колишній наречений не дочекався детальної розповіді,- посміхнувся знову Тимур,- для вас так буде краще, не буде більше набридати.  

-Та звідки вам знати, що для мене буде краще,- Кіра ще сильніш засмутилася опустивши руки,- коли я і сама не знаю, що для мене краще.

  Двері квартири залишалися відчиненими настіж і тому без стуку до неї забігла сусідка, та, що проживала знизу, якраз під Кірою. Це жінка років шістдесяти, з зайвою вагою та розкуйовдженим сивим волоссям на голові. Відкашлявшись та вирівнявши подих, щосили закричала:

-Ви мене затоплюєте,- подивилася розлючено спочатку на свою сусідку, а потім на Тимура,- у мене із стелі вода не те, що капає, а прямо струмком тече. Чого ви на мене так втупилися, ніби не розумієте. Кран Кіро у тебе потік. Ви що дійсно не розумієте? Я нібито на українській мові розмовляю.

-Галино Семенівно у кого кран потік?- Кіра відразу і справді не зрозуміла, бо її думки були на іншій хвилі.- У мене?

-У тебе,- ще голосніш вигукнула Галина Семенівна.

  Нарешті Кірі дійшло і вона кинулася до ванної кімнати , а сусідка за нею. Та Тимур, який вже встигнув скинути з себе верхній одяг, намагався зрозуміти де протікає.

-Кіро у вас розвідний ключ є?- запитав поспіхом Тимур закочуючи рукава,- швидко несіть хоч який-небуть. І починайте воду вимочувати, бо у ваших сусідів, що проживають знизу скоро стелі відпадуть.

  Кіра побігла на балкон, бо саме там у неї зберігалася сумочка з інструментами, яку вона схопила та принесла Тимурові. Він за лічені секунди знайшов необхідний ключ та відремонтував кран.

-Оце я розумію чоловік, красень та майстер на всі руки,- Галина Семенівна вже заспокоїлася та посміхалася до Тимура.- Вас як звати? Ви мабуть новий наречений нашої Кіри? Гарний, гарний…

-Ніякий він мені не наречений,- заперечила Кіра, яка вже ганчіркою витирала підлогу і Тимур оцінив, ту, спокусливу позу у якій вона зараз знаходилася, а потім все ж не втримався від коментаря.

-Вам ця коротенька сукня, ну, дуже пасує,-Тимур витер ліктем своє обличчя, а потім звернувся до Галини Семенівни,- дуже прикро, що саме у новорічну ніч сталася ця неприємна річ. Сподіваюся, що ви не будете гніватися, бо все-таки це ненавмисно, а випадково.

-Я вам на днях занесу кошти на ремонт стелі,- додала Кіра кинувши ганчірку у відро з водою та осмикнула поділ  своєї сукні, відчуваючи незручність через так званий «комплімент» зроблений ним,- вибачте будь ласка за ці проблеми. Коли я виходила з дому усі крани були закриті… і…

-Та заспокойся ти Кіро,- махнула рукою сусідка продовжуючи спостерігати за Тимуром,- з ким не буває. Це ще добре, що ти вже вдома та такий чоловік під боком. Ми люди свої, все розуміємо. Чи можна до вас звертатися, коли мені чоловічи руки знадобляться?

-Галино Семенівно,- обурилася Кіра,- Тимур Андрійович тут зовсім не живе і не збирається не те щоб жити, а взагалі більше сюди заходити. Дозвольте я вас проведу та з Новим роком.

-Вас теж з Новим роком,- жінка неохоче попрямувала до виходу,- про такого чоловіка з золотими руками годі і мріяти. Хай щастить вам у цьому році.

-І вам теж,- Кіра з полегшенням видихнула, зачинивши двері за Галиною Семенівною,- якась божевільна ніч... Навіщо ви роздягнулися?

-У мене одяг промокнув, необхідно його просушити,- Тимур скинув з себе свою футболку з рукавами,- якщо я вийду мокрим на вулицю, то можу підхопити запалення легень.

  Смуглявий, оголений чоловічий торс прикував до себе дівочий погляд. Пружній прес та стальні м’язи говорили про те, що Тимур регулярно навідувався до тренажерної зали. На лівому плечі у нього була вибита татуїровка тигра. Яка символізувала сильний характер, лідерські якості та самодостатність господаря цієї тату. Кіра в мить відчула, як циркуляція крові у її жилах із шаленою швидкістю набрала обертів та потепліло усередині від збудження. У неї збільшилося серце биття, а дихання стало таким, ніби вона щойно пробігла стометрівку в рекордно короткий термін.

-Зовсім не хотів вас бентежити,- Тимур намагався зберігати серйозність та від його погляду не вислизнули ті емоції, які зараз переживала Кіра.- Чи можу я розвішати свій одяг на батареї?

-Ви знущаєтеся?- Кіра опустила очі.- У вас, що зовсім совісті немає?

-Я вас зрозумів,- обурено відповів Тимур,- це у вас зовсім немає жалю, вас тільки турбує ваш особистий комфорт. Вибачте, за незручність, я зараз вже йду.

-Лишайтеся,- вигукнула Кіра, бо її зачепили його слова, вдарили по самолюбству і вона вихопила з його рук одяг та повісила на батареї,- поки він буде сохнути, можете посидіти або полежати на дивані у великій кімнаті та увімкнути телевізор…, а ще я можу пригостити вас кавою або чаєм… і дякую вам, що відремонтували кран, бо у такий час не знайти сантехніка…., і можливо, давайте я вам дам плед, який ви зможете накинути собі на плечі, щоб не замерзнути…

-Кірочко, будь ласка зупиніться, я вас прошу, бо ви не на жарт рознервувалися,- Тимуру вперше стало перед нею ніяково.

-Почувайтеся себе як вдома, а я піду до своєї спальні, бо мені здається, що у мене зараз розірветься голова від болі… Мені необхідно полежати…